Обставини справи
Справа стосувалася скарг заявників, які є практикуючими адвокатами, за статтею 3 Конвенції на те, що працівники правоохоронних органів піддали їх
жорстокому поводженню, коли вони намагалися бути присутніми під час обшуку
вдома у свого клієнта, а ефективного розслідування у зв’язку з цим проведено не було, а також порушення статті 8 Конвенції.
26 травня 2015 року заявники підписали договір з пані К., згідно з яким вони мали надавати правову допомогу її чоловікові під час кримінального провадження щодо нього за фактом отримання хабаря. З цим документом вони
прибули до будинку свого клієнта, щоб бути присутніми під час обшуку, який вже
розпочався. Однак їм не дозволили зайти до будинку та вивели з приміщення
всупереч їхній волі. Згідно з твердженнями заявників це було зроблено в жорстокий і насильницький спосіб. Вони стверджували, що працівники правоохоронних органів схопили їх за передпліччя та потягли до виходу, у тому
числі їх тягнули вниз по крутих сходах. Коли заявники намагалися чинити опір, їм, як стверджується, завдали удари по ліктях і руках. Згідно з твердженнями Уряду фізична сила до заявників не застосовувалася.
Заявники надали ЄСПЛ відеозапис подій, який зробив один із них. Попри низьку якість відео, на ньому видно емоційну розмову, під час якої слідчий у цивільному одязі неодноразово просив заявників піти, оскільки обшук розпочався до їхнього прибуття і він не знав, хто вони і як вони потрапили до приміщення. Неодноразові твердження заявників, що вони були захисниками, які прагнули надати правову допомогу відповідній особі, а також їхні посилання на підписаний договір про надання правової допомоги, вочевидь, були проігноровані. Було чутно, як заявники просили деяких присутніх осіб забрати від них руки, а останні казали, що виведуть заявників із приміщення,
застосувавши силу, та погрожували застосувати кайданки.
28 травня 2015 року було порушено провадження за ознаками кримінальних правопорушень: перевищення службових повноважень працівником правоохоронного органу, поєднане із застосуванням насильства; перешкоджання посадовою особою законній діяльності захисника по наданню
правової допомоги; умисне нанесення захиснику тілесних ушкоджень легкої або
середньої тяжкості під час здійснення ним діяльності з надання правової
допомоги.
3 та 4 червня 2015 року судово-медичний експерт оглянув першого та другого заявників й задокументував наявність тілесних ушкоджень, які могли бути заподіяні 26 травня 2015 року.
Слідчий, який проводив обшук і якого допитали як свідка під час подальшого розслідування, стверджував, що заявники, як сторонні особи, були виведені з місця проведення обшуку трьома працівниками Служби безпеки України (далі – СБУ), які були на місці для забезпечення порядку. Він також зазначив, що після обшуку пана К. доставили до відділу поліції, де заявники почали представляти його інтереси, коли пред’явили необхідні документи Слідчий, який розглядав скаргу заявників, звертався з численними запитами до СБУ, щоб з’ясувати особи відповідних працівників і викликати їх на допит як свідків. СБУ послідовно відповідала, що ця інформація була конфіденційною, а також відмовлялася провести будь-яке службове розслідування у зв’язку з цим.
Кримінальне провадження закривали і відновлювали щонайменше шість разів і, вочевидь, воно досі триває.
Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на те, що вони були піддані жорстокому поводженню працівників правоохоронних органів, а ефективного
розслідування у зв’язку з цим проведено не було, й, зокрема, стверджували, що їм перешкоджали у виконанні їхніх професійних обов’язків у зв’язку з виведенням їх з місця проведення обшуку 26 травня 2015 року. На їхню думку, це становило порушення їхнього права на повагу до приватного життя за статтею 8 Конвенції.
Оцінка Суду
Щодо заяви за статтею 3 Конвенції
ЄСПЛ зазначив, що твердження заявників про жорстоке поводження на національному рівні було підтверджено судово-медичними доказами щонайменше стосовно походження та часу отримання ними тілесних ушкоджень
(див. пункти 6 і 7 цього рішення). Отже, їхня скарга була небезпідставною для
цілей виникнення у Держави процесуального обов’язку провести ефективне
розслідування цього питання на національному рівні (пункт 16 рішення).
Як зауважив ЄСПЛ, розслідування перебувало в глухому куті щонайменше чотири роки, і жодна слідча дія не була проведена в період із серпня 2015 року до серпня 2019 року (див. пункт 10 цього рішення). Також відсутня інформація, що будь-які такі дії проводилися після цього періоду. На сьогодні – тобто через понад сім років після порушення кримінальної справи – розслідування не дійшло
жодних переконливих висновків. Така непомірно довга затримка, пояснення якій надано не було, сама собою несумісна з обов’язками держави за статтею 3 Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Мікеладзе та інші проти Грузії» (Mikeladze and Others v. Georgia), заява № 54217/16, пункт 68, від 16 листопада 2021 року) (пункт 19 рішення).
Тому ЄСПЛ відхилив заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту і вважав, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції (пункт 20 рішення).
ЄСПЛ нагадав, що твердження про жорстоке поводження мають підтримуватися відповідними доказами. Для оцінки цих доказів ЄСПЛ керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», але додає, що така доведеність може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту (див. рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 161, Серія A № 25 і «Гефген проти Німеччини» [ВП] (Gäfgen v. Germany) [GC], заява № 22978/05, пункт 92, ЄСПЛ 2010) (пункт 21 рішення).
Оскільки ЄСПЛ встановив, що твердження заявників були такими, які зобов’язували органи державної влади розпочати офіційне розслідування (див. пункт 16 цього рішення), то беручи до уваги доводи сторін та всі наявні у його
розпорядженні матеріали, він вважав, що наявні у нього докази не давали йому
можливості встановити поза розумним сумнівом, що заявники зазнали
поводження, яке, як стверджувалося, суперечило статті 3 Конвенції (див.
рішення у справі «Сладкова проти Чеської Республіки» (Sládková v. the Czech Republic), заява № 15741/15, пункт 88, від 10 листопада 2022 року) (пункт 22
рішення).
Тому матеріальний аспект статті 3 Конвенції не було порушено (пункт 23 рішення).
Щодо заяви за статтею 8 Конвенції
Обґрунтовуючи своє твердження, що застосований до них захід був свавільним, заявники зазначали, що існувала ціла низка заходів, передбачених законодавством, які міг би застосувати слідчий, якби він вважав, що вони діяли
всупереч процесуальним нормам чи професійній етиці – від ініціювання
дисциплінарного провадження щодо заявників до їхнього затримання та притягнення до кримінальної відповідальності за потреби. Однак жодних
подібних заходів вжито не було (пункт 26 рішення).
У своєму нещодавньому рішенні у справі «Анґер’ярв і Грейноман проти Естонії» (Angerjärv and Greinoman v. Estonia), заяви № 16358/18 і № 34964/18, пункти 119–123, від 4 жовтня 2022 року), в якому заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції на їхнє видалення як законних захисників із судових засідань, ЄСПЛ вважав за доцільне дотримуватися стосовно застосовності статті 8 Конвенції підходу, заснованого на наслідках, викладеного в рішенні у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115, від 25 вересня 2018 року), оскільки стверджуване втручання в права заявників полягало в несприятливому заході, застосованому в контексті їхнього професійного життя. Подібного підходу слід дотримуватися і в цій справі (пункт 29 рішення).
ЄСПЛ зазначив, що заявники не змогли довести, що оскаржуваний захід мав будь-які негативні наслідки для їхньої професійної діяльності. Як вони самі
зазначили, щодо них не було порушено жодних дисциплінарних або кримінальних проваджень (див. пункт 26 цього рішення). Вони також не стверджували про репутаційну чи фінансову шкоду. Крім того, хоча їм не дозволили перебувати під час конкретної відповідної слідчої дії, заявники мали змогу представляти інтереси свого клієнта незабаром після цього (див. пункт 8 цього рішення) (пункт 30 рішення).
З цього випливало, що ця стаття не була застосовною, і скаргу заявників було відхилено як несумісну за критерієм ratione materiae з положеннями Конвенції на підставі підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції (пункт 32 рішення).
Висновок
Порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) в процесуальному аспекті. Відсутність порушення статті 3 Конвенції в матеріальному аспекті. Заяву за статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя) визнано незастосовною ratione materiae з положеннями Конвенції та відхилено.
Рішення в цій справі ухвалене Комітетом 16 травня 2024 року та є остаточним.