16 липня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Karičková проти Чеської Республіки» (заява № 7411/24), встановивши порушення статті 3 Конвenції (процесуальний аспект — заборона нелюдського поводження) та статті 14 у поєднанні зі статтею 3 (заборона дискримінації) через неефективне розслідування нападу на заявницю ромського походження та повну відсутність спроб з’ясувати расистський мотив цього нападу.
Обставини нападу
23 липня 2021 року в місті Соколов між групою місцевих ромів і групою з 15 осіб, які приїхали на човновий відпочинок (частина з них виявилися футбольними ультрас, деякі раніше засуджені за хуліганство на футбольних матчах, а один — за нацистське вітання перед особами індійського й пакистанського походження та напад на їхнього друга), виникла сутичка. Один із гостей, О.Ш., без жодної провокації вдарив 13-річного ромського підлітка М.Б. кулаком в обличчя, вигукнувши, за свідченнями очевидців, «циганський виродок». Конфлікт переріс у масову бійку біля житлового будинку, де мешкали роми: учасники кидали одне в одного каміння, палиці й металеву решітку, кількох людей побили, глухоніму жінку Е.Г. — зі зламаною рукою, чоловіка заявниці порізали ножем.
Саму заявницю під час сутички вдарили цеглиною по нозі, що спричинило травму з непрацездатністю на 15 днів. Одразу після інциденту вона записала на відео власні слова поліції про те, що готова впізнати нападника — «того високого чоловіка» — і подати заяву. Поліція на це ніяк не відреагувала.
Хронологія неефективного розслідування
24 липня 2021 року, під час першого допиту заявниці як потерпілої, поліція навіть не запитала її описати нападника — попри те, що напередодні вона сама заявила про готовність його впізнати. 12 жовтня 2021 року поліція закрила провадження щодо нападів на заявницю та на глухоніму Е.Г., стверджуючи, що обидві жінки нібито заявили про неможливість впізнати нападників, — це прямо суперечило дійсності.
Після скарги прокурору справу відновили, і 11 лютого 2022 року заявницю нарешті допитали й попросили описати нападника — вона детально описала його (найвищий у групі, приблизно 190 см, темне волосся, коротка борода, смугаста футболка) і повторно вимагала впізнання за фотографією чи особисто. Поліція знову не провела впізнання й не надала їй фотографій учасників групи.
2 травня 2022 року справу знову закрили, цього разу стверджуючи, що заявниця нібито сплутала двох різних людей із групи гостей, а її травма не досягає порогу тяжкості для кваліфікації як тілесне ушкодження. Регіональний прокурор пізніше сам визнав: опис заявниці чітко відповідав саме О.Ш. — тому самому, кого вже засудили за хуліганство щодо підлітка М.Б., — але оскільки на той момент він уже був засуджений за цим епізодом, подальше переслідування за нападом на заявницю виявилося неможливим через принцип ne bis in idem, породжений власними попередніми упущеннями слідства.
14 січня 2022 року, невдовзі після того як заявниця подала скаргу на слідчого С.К. за необ’єктивність, він без пояснення причин виділив її справу в окреме провадження — це фактично позбавило її статусу потерпілої в справі проти О.Ш. і доступу до інформації про перебіг того провадження.
Оцінка Суду щодо ефективності розслідування (стаття 3)
Суд визнав: початкове рішення закрити справу через «неможливість впізнати нападника» не відповідало фактам і виглядало свавільним, оскільки поліція сама не запитала заявницю про опис нападника. Навіть коли вона зрештою детально описала його й вимагала впізнання, поліція не провела жодних додаткових слідчих дій. Суд підкреслив: сумніви щодо точності показань потерпілої мали б бути підставою для додаткових слідчих дій, а не для повної відмови від пошуку злочинця. Виділення справи заявниці в окреме провадження одразу після її скарги на слідчого Суд визнав особливо сумнівним і таким, що фактично позбавило її прав потерпілої.
Висновок: порушення статті 3 Конвенції — розслідування не було ретельним і не забезпечило належної участі заявниці як потерпілої.
Оцінка Суду щодо расистського мотиву й упереджень слідства (стаття 14 у поєднанні зі статтею 3)
Це найбільш системно значуща частина рішення. Суд встановив: із самого початку в розпорядженні поліції були чіткі й конкретні індикатори расистського мотиву — расистські образи, вигукнуті під час нападу, кримінальне минуле кількох учасників групи з расистським чи екстремістським підтекстом, публікації в соцмережах з екстремістським змістом. Сам О.Ш. прямо пояснив, що напав на підлітка М.Б., бо вважав його «заодно» з ромом, який спровокував конфлікт, — Суд визнав це особливо сильним індикатором мотиву, пов’язаного саме з ромською етнічністю.
Попри це, жодна з допитаних осіб (ні з боку ромів, ні з боку гостей) не отримала запитань про можливі расистські вигуки, а рішення поліції й окружного прокурора взагалі не згадують про цю обставину. Лише регіональний прокурор торкнувся цього питання — і одразу відхилив його, стверджуючи, що образи лунали з обох боків, а конфлікт спровокував сам ром.
Суд визнав це міркування концептуально проблемним: воно фактично виправдовує напад на групу людей поведінкою однієї людини тієї ж етнічної приналежності, розмиваючи межу між індивідуальною відповідальністю та переслідуванням за груповою ознакою. Суд визнав це несумісним з обов’язком держави не толерувати чи применшувати расистські мотиви насильства — і стурбований тим, що подібна логіка повторилася й у рішенні Конституційного суду Чехії.
Додатковими ознаками упередженості слідства Суд визнав: те, що саме поліцейські (а не лише учасники конфлікту) вживали слово «цигани» під час допитів; те, що керівник районної поліції розцінив як «ознаку расизму» те, що представниця заявниці назвала частину нападників «нацистами» (хоча щонайменше один із них справді був раніше засуджений за нацистське вітання); те, що регіональний прокурор поставив під сумнів достовірність показань самої заявниці на основі нібито суперечностей у показаннях інших ромських свідків, не пов’язаних із нападом на неї особисто.
Висновок: порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 3 Конвенції — влада не вжила розумних заходів для з’ясування расистського мотиву попри чіткі індикатори, а саме розслідування було просякнуте стереотипним мисленням.
Компенсація
Суд присудив заявниці 15 000 євро моральної шкоди та 16 275 євро судових витрат (3 456 євро — організації In IUSTITIA, 12 819 євро — адвокату Петрі Наскосовій), з нарахуванням простих відсотків у разі прострочення виплати.
Значення рішення
Це рішення підтверджує усталену вимогу ЄСПЛ до держав: за наявності чітких індикаторів мотивованого ненавистю насильства органи влади зобов’язані вжити цілеспрямованих слідчих дій для з’ясування цього мотиву, а не просто визнати його неактуальним post factum. Показово, що Суд визнав порушенням не лише бездіяльність слідства, а й саму мову й логіку домислів посадових осіб — вживання образливої термінології та концептуально дискримінаційне обґрунтування рішень — як самостійний доказ того, що розслідування було просякнуте расовими стереотипами.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.