25 червня 2026 року П’ята секція Європейського суду з прав людини одноголосно ухвалила рішення у справі «Шевчук проти України» (заява № 474/21). ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 § 1 Конвенції (право на справедливий суд — вимога неупередженості) та ст. 8 Конвенції (право на приватне життя). Заявнику присуджено 2 000 євро відшкодування моральної шкоди.
Хто такий Шевчук і що сталося
Станіслав Шевчук був обраний суддею Конституційного Суду України Верховною Радою у березні 2014 року строком на дев’ять років. У лютому 2018 року його обрали Головою КСУ.
У березні 2019 року троє суддів КСУ — М., Са. та Сл. — поширили серед колег 32-сторінковий меморандум, у якому звинувачували Шевчука в систематичному перевищенні повноважень, незаконному розширенні впливу на Секретаріат суду, створенні незаконних посад позаштатних радників, втручанні у розгляд справ суддею-доповідачем, здійсненні непроцесуальних контактів з Президентом України та політизації діяльності КСУ. Меморандум було опубліковано в «Дзеркалі тижня».
2 квітня 2019 року питання передали до Постійної комісії КСУ з питань регламенту та етики. До її складу входили, зокрема, судді Са. та Сл. — ті самі, хто ініціював провадження. 17 квітня 2019 року комісія шістьма голосами з семи — включно з голосами Са. та Сл. — рекомендувала звільнити Шевчука. 14 травня 2019 року спеціальне пленарне засідання КСУ у складі шістнадцяти суддів таємним голосуванням дванадцятьма голосами ухвалило постанову про звільнення. Судді Са. та Сл. брали участь і в цьому голосуванні.
Порушення ст. 6 § 1: судді-обвинувачі не могли вирішувати справу
ЄСПЛ встановив порушення вимоги об’єктивної неупередженості. Ключовий висновок Суду: судді Са. та Сл. виконували подвійну роль — вони сформулювали звинувачення проти Шевчука, ініціювали провадження, активно підтримували ці звинувачення в комісії та проголосували за звільнення на пленарному засіданні. Така сукупність ролей об’єктивно ставить під сумнів їхню неупередженість.
Суд послався на усталену практику — «Олександр Волков проти України» та «Мітриновський проти колишньої Югославської Республіки Македонія» — і підкреслив: коли суддя висуває обвинувачення, веде провадження і потім вирішує справу по суті, об’єктивна неупередженість є порушеною незалежно від відсутності суб’єктивної упередженості.
Три обтяжуючі обставини посилили висновок. По-перше, на момент подій у КСУ взагалі не існувало норм, які б зобов’язували таких суддів заявляти самовідвід або які б надавали Шевчуку право вимагати їхнього відводу. По-друге, жоден орган КСУ не відреагував на звернення Шевчука із заявою про конфлікт інтересів. По-третє, у складі КСУ налічувалося вісімнадцять суддів — тобто не було жодних об’єктивних перешкод для формування колегії без участі суддів Са. та Сл. Той факт, що без цих двох суддів було б важче набрати дві третини голосів, необхідних для звільнення за Конституцією, Суд визнав нерелевантним.
Порушення ст. 8: підстави звільнення не відповідали вимогам чіткості та передбачуваності
ЄСПЛ констатував, що втручання у приватне життя Шевчука не відповідало вимозі «відповідності закону». Суд встановив кілька структурних дефектів.
Перший. Постанова про звільнення буквально відтворювала конституційне формулювання — «вчинення значного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, несумісне зі статусом судді» — але не пояснювала, яким конкретним діям відповідає кожен із цих критеріїв.
Другий. КСУ не обґрунтував, чому можливе і необхідне звільнення судді, якщо всі порушення, що інкримінуються, стосуються адміністративної діяльності Шевчука як Голови суду, а не його роботи як судді.
Третій. Матеріали справи дають підстави вважати, що початковою метою провадження було усунення Шевчука з посади Голови КСУ, а не звільнення з суддівської посади. Однак чинні правила не передбачали механізму дострокового припинення повноважень Голови без його власної заяви про відставку — якої Шевчук не подавав. Суд констатував: КСУ не пояснив, чому для вирішення питань адміністративного характеру було застосовано дисциплінарний механізм, призначений для оцінки суддівської поведінки.
Процесуальний контекст: адміністративні суди відмовились розглядати справу
Шевчук оскаржив звільнення в адміністративних судах. У жовтні 2019 року Київський окружний адміністративний суд задовольнив позов, визнав постанову КСУ незаконною та зобов’язав поновити Шевчука на посаді. Однак у грудні 2019 року КСУ в порядку офіційного тлумачення вирішив, що всі рішення КСУ — незалежно від їхньої форми — є остаточними і оскарженню не підлягають. Апеляційний суд і Верховний Суд слідом за цим закрили провадження у справі Шевчука.
ЄСПЛ відхилив скаргу щодо відсутності доступу до суду, встановивши, що сам КСУ є «трибуналом» у розумінні ст. 6 і розглянув справу по суті — а право на апеляційне оскарження рішень трибуналу ст. 6 Конвенції не гарантує.
Подальший розвиток подій
У грудні 2025 року — вже після подання заяви до ЄСПЛ — Постійна комісія КСУ з питань регламенту та етики дійшла висновку, що рішення про звільнення Шевчука у 2019 році було необґрунтованим. Комісія констатувала, що на момент подій законодавче регулювання дисциплінарних проваджень щодо суддів КСУ не відповідало вимогам чіткості та передбачуваності, зокрема щодо переліку конкретних дисциплінарних проступків та системи диференційованих санкцій. Станом на дату ухвалення рішення ЄСПЛ інформації про подальші кроки щодо поновлення Шевчука на посаді не надходило.
Значення для України
Рішення у справі «Шевчук проти України» є прямим продовженням практики ЄСПЛ щодо звільнення українських суддів — «Олександ Волков проти України» (2013), «Овчаренко та Колос проти України» (2023), «Головін проти України» (2023). Суд системно констатує одні й ті самі порушення: відсутність норм про відвід у дисциплінарних провадженнях, участь суддів-обвинувачів у вирішенні справ та недостатнє обґрунтування рішень про звільнення. Рішення стане фінальним відповідно до ст. 44 § 2 Конвенції.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.