Більше 12 разів Верховна Рада України дев’ятого скликання вносила зміни до Закону України «Про запобігання корупції».
До порядку денного поточної сесії включено черговий проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо упорядкування окремих питань захисту викривачів від 08.05.2020 № 3450 (див. за посиланням: https://cutt.ly/jfFQL8U).
Заявленою метою законопроекту є організація Єдиного порталу повідомлень викривачів та закріплення гарантії правового захисту викривачів виключно через адвокатів системи безоплатної правової допомоги.
На справді ж мова йде про позбавлення НАЗК процесуальної можливості захищати викривачів в цивільному та адміністративному процесі з одночасним наділенням статусу держателя Єдиного порталу повідомлень викривачів.
Викривачі без процесуального захисту НАЗК…
17 жовтня 2019 року Парламент прийняв зміни до Закону України «Про запобігання корупції» щодо викривачів корупції, ініціатором якого виступив Президент України.
Передбачалося, що зміни до процесуальних законів дозволять гарантувати захист викривачів та встановлять його механізм. Зокрема, Цивільний процесуальний кодекс України доповнювався положеннями, за якими НАЗК, з метою захисту прав викривача, за його зверненням може звертатися до суду з позовом (заявою) в інтересах викривача, брати участь у розгляді справ за такими позовами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) викривачів, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) викривача.
В подальшому 04 березня 2020 року аналогічними положеннями доповнено Кодекс адміністративного судочинства України.
Очевидно, що такі процесуальні можливості повинні сприяти розвитку в Україні інституту викривача, адже сигналізують кожному, що за нього вступиться держава в особі НАЗК якщо він повідомить про корупцію і за це зазнаватиме тиску.
Схожими процесуальними повноваженнями в інтересах осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи, наділений Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Проте повноцінно інститут захисту викривачів в цивільному і адміністративному процесі може й не запрацювати, адже через півроку після його запровадження парламентарі пропонують його скасувати своїм законопроектом № 3450.
В обґрунтування необхідності прийняття Закону наводиться інституційна неспроможність НАЗК здійснювати процесуальний захист викривачів, адже його працівники не є адвокатами, а відповідний структурний підрозділ складається лише із 17 осіб.
На думку ініціаторів законопроекту викривачів мають захищати адвокати системи безоплатної правової допомоги, адже «НАЗК, на відміну від системи БПД наділено повноваженням проводити перевірки дотримання законодавства у сфері захисту викривачів усіма суб’єктами із внесенням обов’язкових приписів та накладенням штрафів на осіб, які їх не виконують».
Хоча видається, що саме така першочергова ідея закладалася президентськими змінами, тобто щоб потужний державний орган виступав із захистом викривача і унеможливлював порушення його прав.
У свою чергу відмова держави від раніше взятих зобов’язань однозначно не сприятиме росту довіри або рейтингів.
Антикорупційна громадськість висловила обережне нерозуміння таких ініціатив, посилаючись на те, що їх не залучали до напрацювання законопроекту (https://cutt.ly/efFApSQ).
… проте з порталом для повідомлень
Тим самим законопроектом щодо викривачів корупції 17 жовтня 2019 року стаття 53 «Державний захист викривачів» Закону України «Про запобігання корупції» отримала нову редакцію та покладала на державні органи обов’язок створити захищені анонімні канали зв’язку, через які викривачі могли б повідомляти про корупцію, зберігаючи свою анонімність.
Це могло б сприяти діджиталізації сфери викривання корупції через державне замовлення на програмні рішення від вітчизняних програмістів.
Водночас НАЗК встановило вимогу будувати комплексу систему захисту інформації (КСЗІ) для захисту каналів повідомлення, що потребує значних коштів.
Вирішити цю проблему, породжену діючою редакцією Закону про запобігання корупції та нормативно-правовим актом НАЗК, пропонується не через уточнення нормативних приписів щодо «захищеності», а через створення Єдиного порталу повідомлень викривачів.
Аналітикам у сфері захисту інформації відомо, що захищеність каналу (з фіксуванням (логування) всіх дій у системі) та його анонімність (без фіксування будь-яких дій у системі) – взаємовиключні поняття.
Незрозуміло як законопроект № 3450 допоможе подолати цю суперечливість через створення Єдиного порталу повідомлень викривачів та визначення НАЗК його держателем.
Так само ніяким чином не обґрунтовується чому викривач, якого НАЗК не буде захищати в суді, має користуватися його порталом для повідомлень, враховуючи, що за останніми соціологічними опитуваннями рівень недовіри суспільства до антикорупційної інфраструктури дуже високий.
Тому, поки запроваджений у світі інститут whistleblower дає свої плоди у вигляді «urgent concern» (мається на увазі скарга співробітника американської розвідки, у якій він стверджує про можливі порушення президентом своєї країни: https://cutt.ly/8fFHNLf), українським викривачам поки що краще зберігати мовчання, або ж мати договір з адвокатом ще до того, як вони почнуть повідомляти про корупцію.
Ігор Степанов, адвокат, експерт науково-практичної ради при Раді адвокатів Київської області, державний службовець 5 рангу, керівник Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя НАЗК (2018-2020), розробник нормативних актів у сфері антикорупційного комплаєнсу.