Публічне заперечення здійснення збройної агресії рф проти України як форма колабораційної діяльності за ч. 1 ст. 111-1 КК може бути вчинене на території України, яка не є окупованою, і доводитися показаннями свідків незалежно від фіксації ними висловлювань аудіо- чи відеозаписами. Недоведеність часу вчинення діяння, яке охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого нормою, що набрала чинності після початку подій, виключає кримінальну відповідальність та є підставою для виправдання
Обставини справи
виправданому було пред’явлено обвинувачення у тому, що він 16.03.2022 на території свого домогосподарства в присутності свідків публічно заперечував здійснення збройної агресії рф проти України.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали особу невинуватою та виправдали за ч. 1 ст. 111-1 КК у зв’язку із недоведенням, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор вказує, що апеляційний суд не взяв до уваги показання допитаних свідків, які хоч і не вказали точну дату, коли виправданий висловлювався на підтримку рф, однак зазначали, що така подія мала місце у березні 2022 року.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС вказала, що кримінальним законом встановлена відповідальність за колабораційні діяння, вчинені не лише на окупованій території. Залежно від форми колабораціонізму відповідальність може наставати й за дії, які вчинені на території України.
Так, у цьому провадженні особі, яка перебувала на території, що не була окупованою, було інкриміновано колабораціонізм у формі, передбаченій ч. 1 ст. 111-1 КК, і за наявності ознак складу цього кримінального правопорушення й належних, допустимих та достатніх доказів, публічне заперечення здійснення збройної агресії рф проти України на території, яка не є окупованою, могли б становити цей склад кримінального правопорушення.
Вочевидь основними доказами у такому провадженні зазвичай є свідчення свідків, які чули, бачили факт таких висловлювань. До того ж немає значення чи свідки фіксували або ж не фіксували шляхом аудіо- або відеозаписів процес висловлювань і їхній зміст. Верховний Суд не вважає, що винуватість у вказаному кримінальному правопорушенні може доводитися результатами проведення такої слідчої дії як обшук. Винуватість особи цілком може підтверджуватися показаннями свідків. Проте зміст таких показань, сукупність показань різних свідків повинні братися судом до уваги для доведення винуватості особи поза розумним сумнівом.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про недоведеність винуватості виправданого у вчиненні інкримінованого діяння.
Колегія суддів ККС додатково звертає увагу на те, що всі свідки обвинувачення стверджували у суді першої інстанції про вчинення дій, про які йдеться у цьому провадженні, після початку повномасштабного вторгнення (кінець лютого – початок березня).
В ході розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення апеляційним судом було задоволено клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та було допитано свідків, які не змогли конкретизувати час таких висловлювань.
Як наслідок, суди констатували, що з показань свідків обвинувачення не встановлено, що подія мала місце у середині березня 2022 року.
Колегія суддів ККС звертає увагу на цей факт, оскільки Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» від 03.03.2022 № 2108-IX КК набрав чинності 15.03.2022. Саме ним КК було доповнено ст. 111-1 – колабораційна діяльність, ч. 1 якої була інкримінована виправданому у цьому провадженні.
З огляду на викладене колегія суддів ККС погоджується із тим, що постановлення у цьому провадженні виправдувального вироку є правильним.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 26.05.2026 у справі № 740/4456/22 (провадження № 51-4916км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/137027958
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.