Розбій вважається таким, що вчинений за попередньою змовою групою осіб, а не організованою групою, якщо за матеріалами кримінального провадження неможливо встановити керівника групи, наявності централізованого підпорядкування в ній, єдиних правил поведінки співучасників, взаємозв’язку між діями всіх співучасників, керованості їхніми діями при вчиненні злочинів та їх планування, а також ознак здатності забезпечити стабільність і безпеку функціонування групи.
Україна ратифікувала Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 28.03.1997, яким вказану Конвенцію було доповнено ст. 76-1 із застереженням про те, що Україна не бере на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно та порушення зобов’язань, пов’язаних з умовним звільненням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням. З огляду на це якщо попередні злочини (крадіжка та шахрайство) було вчинено обвинуваченим на території Російської Федерації, судимості за які не зняті й не погашені, то суд правомірно не врахував при кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 185 КК кваліфікуючу ознаку злочину – повторність.
Обставини справи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у вчиненні із особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, розбою організованою групою (ч. 4 ст. 187 КК), де ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були виконавцями.
Так, ОСОБА_1 незаконно проник до квартир, звідки таємно викрав майно ОСОБА_3 на загальну суму 12 582,33 грн, заподіявши потерпілому значної майнової шкоди. ОСОБА_1 незаконно проник до квартири, звідки повторно, таємно викрав майно ОСОБА_4 на загальну суму 31 014,04 грн, заподіявши потерпілій значної майнової шкоди. ОСОБА_1 незаконно проник до квартири, звідки повторно, таємно викрав майно ОСОБА_5 на загальну суму 24 58,19 грн, заподіявши потерпілій майнової шкоди. ОСОБА_1, повторно, та ОСОБА_2 разом із особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, за попередньою змовою групою осіб, незаконно проникли до будинку, звідки таємно викрали майно ОСОБА_6 на загальну суму 10 776,16 грн, заподіявши потерпілому значної майнової шкоди. ОСОБА_1, ОСОБА_2 разом із особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном, незаконно проникли до будинку АДРЕСА_7 , вчинили розбійний напад на ОСОБА_7 та ОСОБА_8, поєднаний із насильством та погрозою застосування насильства, небезпечного для життя й здоров’я, та заволоділи майном потерпілих на загальну суму 139 282,50 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанції: місцевий суд засудив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК.
У касаційній скарзі прокурор вказує, що місцевий суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК, оскільки в матеріалах кримінального провадження наявні докази вчинення ними злочину у складі організованої групи, а тому їхні дії мають бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК. Також суд безпідставно не врахував при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК (за фактом крадіжки майна ОСОБА_3) кваліфікуючу ознаку злочину – повторність.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегією суддів ККС не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши усі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дійшов висновку про те, що орган досудового розслідування необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за такою ознакою ст. 187 КК як розбій, вчинений організованою групою.
За змістом закону організована група є більш складною формою співучасті осіб, які займаються злочинною діяльністю. Їхні взаємовідносини досягають такого рівня сумісної діяльності, за якого дії кожної з них визначаються не попередньою змовою, а іншими чинниками, зокрема, відповідними правилами поведінки, статутами, планами, тощо, виконання яких є обов’язком для цих осіб. Тільки за таких умов група набуває якісно інших ознак свого існування, які свідчать про стійкість і зорганізованість.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, допитавши обвинувачених, потерпілих,
дослідивши матеріали справи, не встановив, що обвинуваченими було створено
стійке об’єднання для вчинення розбою, оскільки: жоден із обвинувачених не був
керівником групи, не віддавав обов’язкових до виконання іншими учасниками групи наказів, не застосовував заходи впливу щодо учасників групи за невиконання наказів і доручень, не встановлював у групі певні правила поведінки та не вчиняв дій, спрямованих на управління їхніми функціонуванням як стійкого об’єднання осіб; група не мала централізованого підпорядкування та єдиних для всіх правил поведінки; кожен із обвинувачених виконував свої функції при вчиненні розбою — нападу, з метою заволодіння чужим майном, відповідно до відведеної йому ролі, при цьому діяли обвинувачені на паритетних умовах, рівноправно і вносили рівноцінний вклад у злочинну діяльність; при вчиненні злочинів не було забезпечено взаємозв’язку між діями всіх співучасників, а відповідно і керованості їх діями; планування всіх злочинів всіма співучасниками (або одним із них) не здійснювалось, матеріали справи не містять взагалі даних про планування злочинної діяльності в цілому; група не мала ознак здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування.
Колегія суддів ККС погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при вчиненні обвинуваченими злочину були відсутні: стабільний склад групи, тісні стосунки між його учасниками, їхнє централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також план злочинної діяльності в цілому, а відтак,
не встановивши створення обвинуваченими стійкого об’єднання для вчинення
злочинів, суд першої інстанції обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК (за фактом крадіжки майна потерпілого ОСОБА_3), не врахував вчинення останнім на території рф злочинів проти власності — крадіжки та шахрайства, судимості за які не знята і не погашена, та безпідставно не визнав кваліфікуючу ознаку — повторність, то Суд уважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.
Так, відповідно до ст. 76-1 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, внесеної Протоколом від 28.03.1997,
під час вирішення питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення фактів учинення злочину повторно і порушення обов’язків, пов’язаних з умовним засудженням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням, установи юстиції Договірних Сторін можуть визнавати і враховувати вироки винесені судами (трибуналами) колишнього Союзу РСР і союзних республік, що входили до його складу, а також судами Договірних Сторін.
Проте, Україна ратифікувала зазначений протокол із застереженнями про те, що Україна не бере на себе зобов’язання визнавати та враховувати вироки, винесені
судами Договірних Сторін, при вирішенні питань про визнання особи особливо
небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно та порушення зобов’язань, пов’язаних з умовним звільненням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням (Закон України No 140/98-ВР від 03.03.1998).
За таких обставин суд першої інстанції правомірно виключив кваліфікуючу ознаку повторність, з чим погоджується й колегія суддів суду касаційної інстанції.
Таким чином, дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили інкриміновані їм суспільно небезпечні діяння.
Детальніше з текстом постанови ВС від 26.05.2022 у справі No 404/352/16-к (провадження No 51-36км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/104604275
.