Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020060280000371 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нова Борова Володарськ-Волинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 в строк відбування покарання строк перебування його під вартою під час затримання у порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) з 03 жовтня 2020 року по 05 жовтня 2020 року з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.
Крім того, вказаним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, долі речових доказів та судових витрат.
Відповідно до встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_7 02 жовтня 2020 року приблизно о 21:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у будинку АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_9 під час спільного розпивання алкогольних напоїв, діючи умисно, з мотивів особистих неприязних відносин, взяв зі столу кухонний ніж, яким завдав ОСОБА_9 в ділянку розташування життєво важливих органів та черевну порожнину два удари, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 помер.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року – без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задоволено частково, ухвалу Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 з доповненнями захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 задоволено частково.
Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року в частині формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним – змінено.
Виключено з описової частини вироку вказівку про визнання судом доведеним заподіяння ОСОБА_7 двох тілесних ушкоджень ОСОБА_9 у черевну порожнину.
Ухвалено вважати, що ОСОБА_7 завдав один проникаючий удар ОСОБА_9 у грудну клітку.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про належність та допустимість здобутих доказів у справі, висновки суду не підтверджують обвинувачення, що визнане судом доведеним, а жоден зі свідків, допитаних судом, не був очевидцем події.
Вказує про недопустимість як доказів витягу з ЄРДР, протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2020 року, відеозапису з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції, висновку судово-медичної експертизи № 198-МК від 23 жовтня 2020 року.
Крім того, зазначає, що не дотримуючись принципу безпосередності дослідження доказів, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, не зважаючи на наявність клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин, встановлених в ході розгляду кримінального провадження, яке було спочатку задоволено, суд апеляційної інстанції в подальшому відмовив у задоволенні такого клопотання, та залишив без ретельної перевірки доводи стосовно недодержання місцевим судом вимог ст. 91 КПК, фактично переписав висновки суду першої інстанції, не виконав вказівки суду касаційної інстанції, чим проігнорував положення ч. 2 ст. 439 КПК.
При цьому, наголошує, що обмежившись лише повторним допитом експерта, апеляційний суд в ухвалі вказав про повторне дослідження матеріалів кримінального провадження, що не відповідає дійсності.
Також вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині ухвали не наведено доводи доповнення до апеляційної скарги, а також не зазначено мотивів, з яких апеляційний суд визнав такі доводи необґрунтованими.
Вказує, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки судом не враховано стан його здоров`я, а також належну поведінку під час розгляду кримінального провадження, не порушення умов запобіжного заходу.
Окрім цього вказує, що засудженому не зараховано у строк покарання фактичне відбування ним покарання у Коростенській виправній колонії Житомирської області та строк обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, починаючи з 03 червня 2023 року.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій – без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник вказує, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про належність та допустимість здобутих доказів у справі, а висновки суду не підтверджують обвинувачення, що визнане судом доведеним.
Вказує про недопустимість як доказів витягу з ЄРДР, протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2020 року, відеозапису з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції, висновку судово-медичної експертизи № 198-МК від 23 жовтня 2020 року, оскільки апеляційний суд у порушення вимог ч. 3 ст. 404 та ст. 439 КПК не досліджував їх під час апеляційного розгляду.
Стосовно доводів про недопустимість як доказу витягу з ЄРДР, то колегія суддів наведені доводи не бере до уваги.
Так, зазначений довід був предметом перевірки суду касаційної інстанції, який, скасовуючи попередню ухвалу суду апеляційної інстанції, за наслідком розгляду доводів касаційної скарги сторони захисту вказав, що витяг з ЄРДР з огляду на положення ч. 2 ст. 84 КПК не є процесуальним джерелом доказів.
Такий висновок узгоджується також з позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеної у мотивувальній частині постанови від 04 жовтня 2021 року (справа № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21).
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для надання інших висновків, аніж викладені у постанові від 05 квітня 2023 року, стосовно аналогічних доводів захисника, що викладені у касаційній скарзі поданій на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2025 року.
Що ж стосується доводів про недопустимість інших доказів, про які вказує захисник та які покладені судом в основу обвинувального вироку, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, суд касаційної інстанції у своїй постанові, посилаючись на вимоги ст. 439 КПК, вказав на необхідність перевірки доводів сторони захисту стосовно кількості поранень, виявлених у загиблого ОСОБА_9 , та їх причинного зв`язку із настанням смерті останнього, у тому числі шляхом дослідження висновку судово-медичної експертизи та допиту експерта, який проводив таку експертизу.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження, а також й шляхом дослідження звукозаписів судових засідань встановлено, що на виконання вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд дослідив висновок судово-медичної експертизи № 149 від 03 грудня 2020 року та допитав експерта ОСОБА_11 , а за наслідками апеляційного розгляду частково задовольнив апеляційну скаргу з доповненнями сторони захисту, виключивши з мотивувальної частини вироку вказівку про заподіяння ОСОБА_7 двох тілесних ушкоджень ОСОБА_9 в черевну порожнину, вказавши про заподіяння одного проникаючого удару в грудну клітку.
Із зазначеного слідує, що дотримуючись вимог ст. 439 КПК, апеляційний суд безпосередньо дослідив та перевірив доводи сторони захисту в частині невідповідності висновків суду наявним доказам стосовно кількості тілесних ушкоджень, які стали причиною смерті ОСОБА_9 .
А тому порушень процесуального закону в цій частині, як про це вказує захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Поряд з цим у касаційній скарзі захисник наголошувала на недопустимості як доказів протоколу огляду місця події, висновку судово-медичної експертизи № 198-МК, а також відеозапису з нагрудної боді-камери поліцейського, які судом визнані доказами, що підтверджують доведеність обвинувачення.
При цьому, обстоюючи аргументи своїх доводів, захисник заявила клопотання про безпосереднє дослідження цих доказів судом апеляційної інстанції, яке під час апеляційного розгляду було задоволено.
Водночас, доводи захисника про визнання недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2020 року та висновку судово-медичної експертизи № 198-МК від 24 грудня 2020 року, як вбачається зі змісту касаційної скарги, зводяться до вказівки на факт різного розміру довжини ножів, які були вилучені під час огляду місця події, порівняно з тими, які досліджувалися експертом.
Як вбачається з протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2020 року, про що зазначено у мотивувальній частині вироку, під час проведення вказаної слідчої (розшукової) дії було вилучено кухонні ножі довжиною 18,5 см, 19,5 та 23 см, та до протоколу було долучено фототаблицю із зображенням вказаних ножів.
У описовій частині висновку експерта № 198-МК вказано про те, що на експертизу надано спецпакет № 7114283 з пояснювальним записом «ножі в кількості трьох штук», з підписами слідчого ОСОБА_12 , понятих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , датовано 02 жовтня 2020 року, порушення цілісності пакету не виявлено. За наслідком експертного дослідження встановлено довжину відповідних ножів 22,5 см, 19,2 см, 18,5 см.
Наведене свідчать про те, що експерту для проведення відповідної експертизи були надані саме ті ножі, які в установленому процесуальним законом порядку були вилучені під час огляду місця події з будинку АДРЕСА_1 .
Вказані обставини також були предметом перевірки і суду апеляційної інстанції, який, відповідаючи на аналогічні за змістом доводи апеляційної скарги сторони захисту, вказав про відсутність підстав для визнання висновку судово-медичної експертизи № 198-МК від 24 грудня 2020 року недопустимим доказом, як і не встановив підстав для визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події.
Таких підстав не встановила і колегія суддів під час перевірки доводів сторони захисту в порядку касаційної процедури.
Поряд з цим колегія суддів доходить висновку, що як протокол огляду місця події, так і висновок експерта № 198-МК були предметом ретельної перевірки під час апеляційного розгляду, за наслідком якого апеляційний суд ґрунтовно та повно, з посиланнями на вимоги процесуального закону надав відповідь на доводи захисника стосовно недопустимості, на думку захисника, цих доказів, а тому відсутність безпосереднього їх дослідження у даному конкретному випадку не є тією підставою, яка в обов`язковому порядку тягне за собою скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.
Стосовно посилань захисника щодо змісту висновку експерта № 198-МК від 24 грудня 2020 року та оцінки механізму заподіяння тілесного ушкодження, який описаний експертом, а також оцінки цього висновку судами обох інстанцій, то такі доводи захисника не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції позбавлений можливості здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, порівняно з тими, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
З цих підстав не можуть бути предметом касаційного розгляду й доводи захисника про неналежність показань допитаних свідків під час розгляду кримінального провадження, які не були очевидцями події, оскільки показанням цих свідків суди надали оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, керуючись положеннями ст. 94 КПК та повноваженнями, що передбачає процесуальний закон, а свої висновки стосовно врахування таких показань, з наведенням відповідного обґрунтування, детально виклали у мотивувальних частинах оскаржуваних рішень.
Водночас, слушними є твердження захисника стосовно безпідставного визнання допустимим доказом відеозапису з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції.
Як вбачається зі змісту вироку та ухвали, суди обох інстанцій посилаються на вказаний відеозапис, як на доказ винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд не встановив підстав для визнання такого доказу недопустимим, у зв`язку з чим не встановив підстав для задоволення доводів сторони захисту у цій частині.
При цьому апеляційний суд в ухвалі вказав, що на відеозаписі зафіксовано слідчу дію огляд місця події, відеозапис є безперервним, відповідає вимогам КПК та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-, і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року.
Разом з тим, відповідно до вказаного відеозапису, запис починається з того моменту, коли працівники швидкої медичної допомоги перебувають біля ОСОБА_9 , тоді як поліцейські в будинку ведуть розмову з ОСОБА_7 , який перебуває у явно збудженому стані та не заперечує, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на безперервність відеозапису, не врахував того, що на відеозаписі відображено лише спілкування поліцейських з ОСОБА_7 , при цьому останньому, як учаснику слідчої дії (огляду місця події за твердженням апеляційного суду), не роз`яснено його права, у тому числі право не свідчити проти себе, а також на відеозаписі не зафіксовано жодних дій, які характерні для слідчої (розшукової) дії як огляд місця події (оголошення про проведення такої слідчої дії, ким та за участі кого вона буде проводитися, у зв`язку з чим, що є об`єктом огляду, не зафіксовано оформлення будь-якого процесуального документу, тощо).
Наведене вище свідчить про те, що під час здійснення вказаного відеозапису не було дотримано вимог кримінального процесуального закону, що свідчить про порушення права ОСОБА_7 на захист.
А тому колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, а також з мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, посилання як на доказ винуватості ОСОБА_7 на відеозапис з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції Радомишльського ВП Коростишівського ВП ГУ НП у Житомирській області
ОСОБА_17. У касаційній скарзі, окрім іншого, захисник зазначає про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість.
Зокрема, вказує, що, призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд не у повному обсязі врахував обставини, які характеризують особу обвинуваченого.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , місцевий суд виходив з того, що він вчинив тяжкий злочин, вину не визнав, не розкаявся, в силу ст. 89 КК раніше несудимий, характеризується посередньо, ніде не працює, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, а також врахував думку потерпілого щодо покарання, відсутність обставин, які б пом`якшували покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання, зокрема, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Надавши аналіз наведеним обставинам в їх сукупності, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 8 років.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, відповідає основній його меті як заходу примусу.
При цьому не бере до уваги колегія суддів твердження захисника про належну поведінку ОСОБА_7 під час розгляду кримінального провадження та не порушення умов запобіжного заходу, оскільки вказана обставина є обов`язком ОСОБА_7 з огляду на суть запобіжного заходу, як засобу забезпечення кримінального провадження.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_7 покарання явно несправедливим через його суворість, як про це вказує захисник, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення доводів касаційної скарги захисника щодо порушення апеляційним судом положень ст. 419 КПК.
Обґрунтовуючи свої вимоги захисник переконаний, що судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині ухвали не наведено доводи доповнення до апеляційної скарги, а також не зазначено мотивів, з яких апеляційний суд визнав такі доводи необґрунтованими.
Проте вказані доводи є безпідставними, оскільки зміст мотивувальної частини ухвали містить посилання на доповнення захисника ОСОБА_16 до апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 , викладено доводи таких доповнень, а також мотиви, з яких апеляційний суд виходив задовольняючи частково таку апеляційну скаргу та доповнення до неї.
Водночас, у касаційній скарзі захисник звертає увагу, що засудженому не зараховано у строк покарання фактичне відбування ним покарання у Коростенській виправній колонії Житомирської області та строк обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Такі доводи захисника колегія суддів вважає аргументованими, однак лише частково.
Як вбачається зі змісту вироку, на підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_8 зараховано в строк відбування покарання строк перебування його під вартою під час затримання у порядку ст. 208 КПК з 03 жовтня 2020 року по 05 жовтня 2020 року з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
У подальшому постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції у порядку ч. 3 ст. 433 КПК обрав ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 03 червня 2023 року.
Разом з тим, ухвалою Житомирського апеляційного суду від 30 травня 2023 року ОСОБА_7 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Таким чином, вказаний період перебування ОСОБА_7 під вартою починаючи з 05 квітня 2023 року по 30 травня 2023 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК підлягає зарахуванню ОСОБА_7 у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Перебування ОСОБА_7 в установі відбування покарання (ДУ «Коростенська виправна колонія № 71») до обрання судом касаційної інстанції йому запобіжного заходу, є періодом відбування покарання за вироком суду першої інстанції, на виконання якого ОСОБА_7 і було взято під варту на направлено до відповідної установи відбування покарання, не потребує окремого зарахування у порядку ч. 5 ст. 72 КК, як про це вказує захисник.
Як установлено ст. 438 КПК, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На переконання колегії суддів, оскаржувані судові рішення ухвалені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а ухвала суду апеляційної інстанції також з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку із чим такі судові рішення підлягають зміні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2022 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2025 року змінити.
Виключити з мотивувальних частин вироку та ухвали посилання як на доказ винуватості ОСОБА_7 на відеозапис з нагрудної камери інспектора сектора реагування патрульної поліції Радомишльського ВП Коростишівського ВП ГУ НП у Житомирській області ОСОБА_17 .
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання період його попереднього ув`язнення з 05 квітня 2023 року по 30 травня 2023 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.