05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Служба у справах дітей Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.
Суди встановили, що позивач є дідом неповнолітньої дитини ОСОБА_4 та малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Батьками дітей є відповідачі ОСОБА_2 (мати), ОСОБА_3 (батько).
Посилаючись на те, що батьки не проживають разом з дітьми, не беруть участі у їх вихованні, не надають матеріальної допомоги, не цікавляться долею дітей та їх станом здоров’я, діти постійно проживають з дідом та його дружиною й перебувають на їх утриманні, позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав щодо дітей, стягнути аліменти на утримання дітей та призначити його піклувальником неповнолітньої онуки й опікуном малолітніх
онуків.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Судове рішення апеляційного суду мотивовано відсутністю достатніх підстав для позбавлення матері батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. Визнання батьком позову, з огляду на відсутність підстав для позбавлення батьківських прав матері, а також те, що позов поданий дідусем дітей, який у позовній заяві не обґрунтував підстав та доцільності позбавлення батьківських прав батька, суперечить закону, а наявність підстав для позбавлення батька батьківських прав підлягає доведенню належними доказами. Батько не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків відносно дітей, тому немає підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини (пункт 2
частини першої статті 164 СК України).
Ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Вимушене тимчасове перебування матері за межами України (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків між
матір’ю та дітьми.
Однак, якщо мати не ухиляється від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати
свої батьківські обов’язки, не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її
зацікавленість щодо участі у їх житті, то немає достатніх підстав для позбавлення матері батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив сімейних відносин з матір’ю не відповідає інтересам дітей.
Висловлене дітьми у суді бажання проживати разом із дідом та бабою саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов’язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
Оцінюючи письмову заяву батька дітей та його заяву про визнання позову в судовому засіданні разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні
обставини справи про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав
матері ОСОБА_2, а також, що позов поданий дідом дітей, який не обґрунтував
підстав та доцільності позбавлення батьківських прав батька, апеляційний суд
дійшов правильного висновку, що визнання батьком позову суперечить закону і наявність підстав для позбавлення батька батьківських прав підлягає доведенню належними доказами.
Встановивши, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов’язками батька, відсутність в позовній заяві обґрунтувань для позбавлення ОСОБА_3
батьківських прав, а висновок органу опіки та піклування не підтверджує його
вини в ухиленні від виконання батьківських обов’язків та не містить належного
обґрунтування доцільності позбавлення його батьківських прав, апеляційний суд
правильно вказав про відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки батько не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків відносно дітей.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119579561.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.