Обвинувачений, який на час вчинення інкримінованих йому діянь входив до керівного складу збройних сил рф, є комбатантом, а тому не може нести індивідуальну кримінальну відповідальність лише за факт участі в збройному конфлікті. Водночас він як комбатант був зобов’язаний дотримуватися норм міжнародного права, застосовуваного в період збройного конфлікту, а тому жорстоке поводження з цивільним населенням, яке перебувало під захистом Женевської конвенції 1949 року, та інше порушення законів і звичаїв війни підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 438 КК
Обставини справи
обвинувачений як заступник начальника управління федеральної служби військ національної гвардії рф по чеченській республіці прибув до Бородянського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням та як військовий керівник віддав своїм підлеглим військовослужбовцям накази зібрати всіх цивільних осіб в одному місці, відібравши у них мобільні телефони та заборонивши їм залишати заклад; розмістити безпосередньо по периметру інтернату військову техніку, в тому числі реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град», самохідні артилерійські установки, облаштувати свої позиції. Крім того, обвинувачений, погрожуючи зброєю цивільним особам, які знаходилися в приміщенні інтернату, для зняття відеоролика примушував директора цього закладу під відеозапис висловити вдячність за звільнення від нацистської влади.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 438 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначає, що через відсутність обвинуваченого в судовому засіданні неможливо було встановити спрямованість його умислу та чи діяв він добровільно або під примусом і тиском сторонніх осіб. Стверджує, що сторона обвинувачення не надала достовірних відомостей щодо осудності обвинуваченого та характеристики його особи.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС
колегією суддів ККС встановлено при перевірці матеріалів кримінального провадження, що свої висновки про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
При цьому місцевий суд урахував, зокрема, показання потерпілої – директора інтернату – про те, що в закладі перебували діти, особи з інвалідністю, співробітники, місцеві мешканці, всього приблизно 500 осіб. Через перебої з постачанням після 24.02.2022 в закладі залишився невеликий запас продуктів харчування та медикаментів.
05.03.2022 на територію інтернату увірвались озброєні військові рф (приблизно 70 осіб), кавказької національності, та заїхало не менше 20 одиниць військової техніки, а під ворота підігнали танк, дуло якого було направлено на будівлю. Військові рф вивели всіх підопічних у хол, відібрали у них телефони, погрожуючи зброєю, роздягали їх та оглядали на предмет татуювань.
Водночас за результатом розгляду кримінального провадження суд не встановив того, що обвинувачений вчиняв інкриміновані дії в стані неосудності чи під примусом або тиском інших осіб, як про це зазначає захисник.
Також суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК, виходячи з такого. Суд обґрунтовано встановив, що потерпіла та особи, які перебували в психоневрологічному інтернаті, є цивільними особами, не були учасниками збройного конфлікту, тому перебували під захистом зазначених норм міжнародного права.
Відповідно до положень Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV Женевська конвенція 1949 року (далі – IV Конвенція)) та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І від 08.06.1977 (далі – І Протокол): – особи, що входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях (ч. 2 ст. 43 І Протоколу); всі комбатанти зобов’язані додержуватися норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів (ч. 2 ст. 44 І Протоколу); – сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами (ст. 29 IV Конвенції).
Обвинувачений на час учинення інкримінованих йому діянь входив до складу збройних сил сторони збройного конфлікту – рф, тобто був комбатантом, тому не може нести індивідуальну кримінальну відповідальність лише за факт участі в цьому конфлікті. Водночас він як комбатант був зобов’язаний дотримуватися норм міжнародного права, застосовуваного в період збройного конфлікту.
Проте обвинувачений всупереч зазначеним нормам міжнародного гуманітарного права вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням, яке перебувало під захистом, віддав накази про вчинення таких дій та іншого порушення законів і звичаїв війни.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 07.04.2026 у справі № 939/1435/22 (провадження № 51-3128км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/135994628
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.