2 липня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Іванющенко проти Швейцарії» (заява № 54708/20), визнавши, що включення імені колишнього народного депутата України Юрія Іванющенка до публічного переліку осіб, чиї активи заблоковані Швейцарією у зв’язку з поваленням режиму Віктора Януковича, не порушує статтю 8 Конвенції — попри те, що цей захід тривав майже дев’ять років.
Обставини справи
Після повалення президента Януковича у лютому 2014 року Федеральна рада Швейцарії розпорядженням від 26 лютого 2014 року заблокувала в Швейцарії активи поваленого президента та його оточення, зокрема заявника, з огляду на серйозні підозри в корупції. Ім’я заявника внесли до іменного переліку осіб, чиї активи підлягають блокуванню, — переліку, що додається до розпорядження і публікується в офіційному зібранні федеральних законів. Активи заявника та його родини в Швейцарії на момент подання скарги перевищували 100 мільйонів швейцарських франків.
Заявник неодноразово звертався до швейцарських органів із заявами про виключення свого імені з цього переліку, вважаючи, що з огляду на тривалість заходу подальше блокування вже не має правового обґрунтування. Федеральний адміністративний трибунал, а згодом і Федеральний трибунал Швейцарії (рішення від 11 березня 2020 року) відхилили його скаргу, визнавши подальше перебування в переліку пропорційним.
Показово, що паралельно кілька інших юрисдикцій зняли аналогічні обмеження щодо заявника: Суд ЄС у листопаді 2017 року скасував рішення Ради ЄС про застосування до нього обмежувальних заходів (визнавши доказову базу недостатньою), Канада виключила його з санкційного переліку в березні 2018 року, а Інтерпол видалив дані про нього зі своєї бази в 2019 році. Кримінальне провадження в Швейцарії за відмиванням коштів закрили в січні 2022 року, а монакська судова влада ще в січні 2021 року винесла остаточну постанову про відсутність достатніх доказів.
Питання прийнятності: чи застосовна стаття 8 Конвенції
Уряд Швейцарії заперечував застосовність статті 8, стверджуючи, що шкода репутації заявника недостатньо серйозна, а також що вона передбачувано випливає з його власних дій — участі в режимі, який спочатку вважався корумпованим.
Суд визнав статтю 8 застосовною до скарги щодо внесення імені до переліку: Федеральний трибунал сам визнав, що відмова виключити ім’я заявника з переліку залишає його фігурувати в публічному переліку осіб, пов’язаних з іноземним урядом, який спершу вважався корумпованим, і це може зашкодити його репутації. Водночас Суд визнав неприйнятною скаргу щодо самого блокування активів — оскільки Швейцарія не ратифікувала Протокол № 1 до Конвенції (захист власності), і це питання виходить за межі контролю Суду.
Оцінка Суду по суті: втручання є, але виправдане
Суд визнав, що внесення імені заявника до публічного, доступного всім і тривало підтримуваного переліку становить втручання в право на повагу до репутації. Це втручання ґрунтувалося на законі (Закон про активи незаконного походження та відповідне розпорядження), переслідувало легітимні цілі — запобігання надходженню коштів сумнівного походження до Швейцарії та боротьбу з організованою злочинністю, а також підтримку можливого майбутнього повернення активів Україні.
Оцінюючи необхідність заходу в демократичному суспільстві, Суд навів кілька ключових аргументів:
Основна шкода репутації походить не від самого переліку. Суд погодився з висновком Федерального трибуналу: саме кримінальні провадження та провадження про правову допомогу проти заявника, а не сам факт перебування в переліку, завдали шкоди його репутації — тому виключення імені з переліку автоматично не «відмило» б цю репутацію.
Поведінка заявника суперечлива. Суд визнав показовим, що заявник, ухиляючись від українського кримінального правосуддя (його місцеперебування невідоме, він не співпрацює з українськими органами), водночас скаржиться на надмірну тривалість заходу — тоді як сам сприяв цій тривалості. Суд назвав це «щонайменше суперечливою» поведінкою, що не узгоджується з його ж заявами про бажання зняти з себе безпідставні звинувачення.
Швейцарія не зв’язана рішеннями інших держав. Той факт, що ЄС, Канада та Інтерпол зняли аналогічні обмеження, не зобов’язує Швейцарію робити те саме, оскільки національне законодавство встановлює власні, менш суворі критерії ймовірності незаконного походження активів (сама лише «ймовірність» без встановленої вини), тоді як право ЄС вимагало доведеної причетності до розкрадання державних коштів.
Достатні процесуальні гарантії. Заявник мав повноцінний доступ до національних судових інстанцій, які докладно й вмотивовано розглянули всі його аргументи, включно з пропорційністю заходу — на відміну від справи Nada v. Suisse, де в заявника взагалі не було ефективного засобу домогтися виключення з переліку.
Суд також врахував, що інформація в переліку була мінімальною (ім’я, дата народження, посада, зв’язок з Януковичем) і стосувалася публічної особи, а тривалість заходу, хоч і значна, залишалася в межах встановленої законом максимальної десятирічної межі блокування.
Висновок Суду
З огляду на межу розсуду, надану державі-відповідачу, Суд визнав, що оскаржуване втручання спиралося на нагальну суспільну потребу, було пропорційним переслідуваним цілям і, таким чином, «необхідним у демократичному суспільстві» за змістом пункту 2 статті 8 Конвенції.
Порушення статті 8 Конвенції не встановлено.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.