Кошти, що взяті в борг за договором позики без визначеного у розписці строку повернення, мають бути повернені у порядку та строки, що встановлені ч. 1 ст. 1049 ЦК України

28 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у гривневому еквіваленті.

Суди встановили, що між сторонами укладено договори позики. Позикодавець направив позичальнику письмову вимогу про повернення позичених грошових коштів. Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з тим, що дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки. Сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції мотивував його тим,що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду з огляду на таке.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов’язанням їх повернути та дату отримання цих коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У справі, яка переглядалась, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінали боргових розписок надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

При цьому відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України,якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлені частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це.

Постановою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року залишено без змін.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі No 499/144/17 (провадження No 61-8096св19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93879941