Расім Бабанли – керівник департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду, доктор юридичних наук, з метою підвищення кваліфікації провів для адвокатів вебінар у Вищій школі адвокатури НААУ на тему: «Застосування практики ЄСПЛ в національній судовій практиці: цивільний аспект».
Під час вебінару були розглянуті наступні питання:
- загальні засади застосування практики ЄСПЛ;
- ресурси для пошуку практики, коректність посилання на рішення ЄСПЛ;
- проблемність релевантного застосування практики ЄСПЛ;
- релевантна практика ЄСПЛ у цивільному судочинстві;
- тематичний огляд рішень ЄСПЛ
На сьогодні судді Верховного Суду намагаються імплементувати практику ЄСПЛ у свої рішення. В Україні на законодавчому рівні закріплено, що практика ЄСПЛ є джерелом національного законодавства.
Ресурси, на яких можна ознайомитись з рішеннями ЄСПЛ:
- HUDOC https://hudoc.echr.coe.int/, яке на сьогодні має також і україномовний інтерфейс;
- сайт Європейського суду з прав людини https://www.echr.coe.int/Pages/home.aspx?p=home;
- Міністерство юстиції України активно перекладає та публікує на своєму сайті рішення ЄСПЛ проти України;
- Верховний Суд також публікує огляд рішень ЄСПЛ на своєму сайті.
Для ознайомлення з поняттям «європейський консенсус» (порівняльне дослідження на основі інформації від усіх держав – членів Ради Європи) та його практичною роботою під час ухвалення рішень лектор порадив ознайомитись зі рішенням ЄСПЛ у справі «Ваврічка та інші проти Чеської Республіки».
Застосування практики Суду має здійснюватись на підставі ретельної оцінки обставин справи, при яких це рішення було ухвалене, та з приділенням істотної уваги їх співвіднесенню із обставинами справи, яка розглядається судом.
Неприпустимими є випадки фрагментарного застосування практики Суду, що виявляється у цитуванні та, відповідно, у посиланні на правові позиції Суду, які не є релевантними для конкретної судової справи.
Критерії релевантного застосування практики ЄСПЛ:
- схожість обставин (mutatis mutandis);
- відсутність обставин, які принципово відрізняють одну справу від іншої;
- національне законодавство, з урахуванням якого ЄСПЛ приймає рішення (приклад: Україна – РФ (Чечня).
Расім Бабанли провів огляд рішень ЄСПЛ у наступних справах:
- “М. Р. та Д. Р. проти України”: тривалий розгляд судами справ про повернення дитини всупереч статті 11 Гаазької конвенції, яка встановлює строк у 6 тижнів, порушує і статтю 8 Європейської конвенції;
- “Ген та інші проти України”: незабезпечення державними органами влади виконання судових рішень про регулярні побачення/зустрічі одного з батьків з дитиною – порушення;
- “М. Т. проти України”: відмова національними судами поновити заявнику – біологічному батьку дитини строк для подання позову про встановлення батьківства, пропущений з причин небажання порушувати сімейне становище дитини, становить порушення статті 8 Конвенції;
- “Швець проти України”: задоволення судами вимоги заявника – діда про графік побачень з онукою та відхилення вимоги зобов’язати матір не перешкоджати таким зустрічам становить порушення статті 8 Конвенції;
- “Лазоріва проти України”: відмова національних судів в оскарженні рішення про усиновлення племінника заявниці, яка готувала документи на встановлення опіки над ним з підстав того, що таке рішення не стосувалося її прав та інтересів, становить порушення статті 8 Конвенції;
- “Садов’як проти України”: виселення членів сім’ї колишнього військовослужбовця (його колишньої дружини і їхніх двох дітей) з житлового приміщення у гуртожитку, наданого у зв’язку з його статусом, становить порушення статті 8 Конвенції;
- “KANEVSKA v. Ukraine”: органи державної влади не несуть відповідальності за невиконання своїх позитивних зобов’язань, визначених Конвенцією, якщо заявник/заявниця не використали наявних засобів правового захисту свого права;
- “Сабадаш проти України”: розгляд скарги прокурора, поданої після закінчення строку оскарження судових рішень без належного обґрунтування становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (відсутнє порушення статті 1 до Першого Протоколу);
- “Свіргунець проти України”: триваюча відмова державних органів влади у відшкодуванні шкоди, завданої заявниці внаслідок конфіскації майна у кримінальній справі, закритій згодом у зв’язку з відсутністю складу злочину, становить порушення частини 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції;
- «LEVCHUK v. UKRAINE» (Заява №17496/19) – відмова у виселенні чоловіка, який неодноразово вчиняв акти домашнього насильства;
- “BALKŪNAS v. LITHUANIA”: відмова в доступі до суду у зв’язку з відмовою у звільненні від сплати судового збору у разі фінансових труднощів особи – порушення;
- BREYER v. GERMANY (Заява № 50001/12) – зберігання даних користувачів передплачених SIM-карт телекомунікаційними компаніями – відсутність порушення;
- “ILYA LYAPIN v. Russia”: позбавлення батьківських прав батька, який не брав участі в житті сина – відсутність порушення.