Лікарська таємниця. Забезпечення права на збереження медичної інформації про пацієнта. Міжнародна судова практика: адвокат Вітязь

Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Лікарська таємниця. Забезпечення права на збереження медичної інформації про пацієнта. Міжнародна судова практика”, Вітязь Оксана, адвокат, член Комітету НААУ з медичного і фармацевтичного права та біоетики, експерт в галузі з медичного права, висвітлила загальне поняття Лікарської таємниці, види відомостей, що містять медичну таємницю, забезпечення прав пацієнтів на збереження медичної інформації.

Під лікарською таємницею пропонується розуміти, сукупність відомостей про хворобу (діагноз, методи лікування, прогноз та ін.), а також про сімейне та інтимне життя хворого, що стали відомими медичним і фармацевтичним працівникам стосовно пацієнта в діагностиці, лікуванні чи реабілітації, обов’язок зберігати яку покладається також на інших осіб, котрим зазначена інформація стала відомою під час виконання ними своїх професійних обов’язків.

Усі ці відомості, що є медичною таємницею, поділяють на два види:

  • медичні (відомості про стан здоров’я пацієнта) та
  • немедичні (відомості про його інтимне й сімейне життя).

З давніх-давен існує клятва «Гіппократа», якої, як вважалося, мають притримуватися лікарі, Гіппократ проживав у IV–V ст. до н.е. Вважається, що документ було створено у 5 столітті, проте місце знаходження оригіналу невідоме. Текст клятви Гіппократа було видозмінено та переписано, так як він містив сумнівні з точки зору сучасного суспільства «мотиватори» і обов’язки.

Минуло 26 років як українські лікарі «не клянуться Гіппократом», а складають Клятву лікаря. По своїй суті та змісту – це різні «тексти», які злегка перегукуються. Побутує думка, що всі лікарі складають клятву Гіппократа й зобов’язані її дотримуватись, насправді, це не відповідає дійсності. Вітчизняні лікарі складають Клятву лікаря України, а до 1992 року складали Присягу лікаря Радянського Союзу.

Усі випускники вищих навчальних медичних закладів приймають «Клятву лікаря». У ній зокрема, зазначено про зберігання лікарської таємниці та не використовування її на шкоду людині (Указ Президента України від 15 червня 1992 р. No 349).

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати це відомості.

Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється.

Законні представники — це батьки, усиновлювачі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів та піклувальників. Визначення термінів у Наказі МОЗ “Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і типового Положення про комісії з питань етики” No 690 від 29.09.2009 р.

Державою гарантовано кожному право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості одержані при медичному обстеженні.

До обробки персональних даних про здоров’я людини пред’являються особливі вимоги. Персональні дані такого характеру можуть бути предметом збору та обробки, тільки якщо це необхідно з метою охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення опіки або лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних і на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю.

Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного.

Забезпечується право на збереження інформації про стан здоров’я.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншої захищеної законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.