01 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного
Управління Державної казначейської служби України у Київській області про компенсацію шкоди, завданої в результаті кримінального правопорушення.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що їй як потерпілій за кримінальним провадженням No 12018110040001851 завдана майнова шкода, яка має бути компенсована державою Україна з Державного бюджету України на підставі положень частини четвертої статті 1166 та частини другої статті 1177 ЦК України з дотриманням вимог статті 8 цього Кодексу.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку про те, що немає одного із обов’язкових елементів складу цивільного правопорушення – факту наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути державу до відповідальності та зобов’язати відшкодувати шкоду. Крім того, відповідач у справі є неналежним, а позивач не вказала способу захисту, а просила встановити це судовим рішенням.
Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення місцевого суду, зазначивши, що законодавець встановив презумпцію вини завдавача шкоди,
відповідач звільняється від обов’язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завдана не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов’язана відшкодувати шкоду. Посилання суду першої інстанції на те, що позивач не зазначила способу захисту порушеного права, є неправильними і їх потрібно виключити із тексту рішення, оскільки позивач обрала не той спосіб захисту і не довела, в чому полягає порушення її права, що є підставою для відмови у позові.
Верховний Суд скасував судові рішення, відмовив у задоволенні позову з таких підстав.
Системний аналіз статті 1177 ЦК України дає підстави для висновку, що у правомірним чином розпочатому кримінальному провадженні має бути,
насамперед, встановлено самий факт вчинення певного кримінального
правопорушення стосовно потерпілої, яка вимагає компенсації завданих їй збитків за рахунок держави. Для застосування цієї норми необхідні: наявність шкоди; вчинення кримінального правопорушення; причинний зв’язок між кримінальним правопорушенням і завданою шкодою; вина особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Зважаючи на презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України), факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні повинні встановлюватися у порядку кримінального
провадження.
Суд у порядку цивільного провадження не має юрисдикційних повноважень
встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення.
Отже, за таких обставин необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, а так само постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, або, і це є найголовнішим, встановлено самий факт вчинення стосовно потерпілої певного кримінального правопорушення. За відсутності встановленого факту кримінального правопорушення встановити всі умови застосування частини другої статті 1177 ЦК України неможливо, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми не виникає.
Фізична особа, яка вважає себе потерпілою від певного кримінального
правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення
кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального
правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Проте така
фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі,
якщо протиправність дій держави, її органів та посадових осіб окремо встановлені.
За змістом матеріалів цієї справи досудове розслідування у кримінальному
провадженні No 12018110040001851 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, триває, компетентним органом достеменно не встановлено елементи складу відповідного кримінального правопорушення, зокрема не з’ясовано, що стосовно позивача (у цій справі) саме вчинено злочин. Отже, позов ОСОБА_1 про компенсацію шкоди, завданої в результаті кримінального правопорушення, є передчасним, оскільки в рамках кримінального провадження не встановлено факту вчинення кримінального правопорушення щодо позивача, тому право на позов на підставі частини другої статті 1177 ЦК України у позивача не виникло, тому позов задоволенню не підлягає саме з цих підстав.
Доводи касаційної скарги про те, що право компенсації шкоди, завданої ОСОБА_1, як потерпілій у кримінальному провадженні No 12018110040001851,
виникає у позивача після набуття ним статусу потерпілої внаслідок кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки лише факт визнання потерпілим не є підставою для компенсації шкоди на підставі положень частини другої статті 1177 ЦК України за відсутності встановленого у рамках кримінального провадження факту вчинення кримінального правопорушення щодо позивача.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі No 757/59501/19-ц (провадження No 61-16162св20) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104921888.