Павло Пархоменко, кандидат юридичних наук, голова Бахмацького районного суду Чернігівської області провів у Вищій школі адвокатури НААУ захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: особливі гарантії захисту».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини) безпосередньо не закріплює прав дитини (ст. 5 та ст. 5 Протоколу № 7). Проте, при дослідженні обґрунтованості втручання в права людини Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) приділяє особливу увагу захисту прав дитини.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що існує широкий консенсус – у тому числі в міжнародному праві – на підтримку ідеї, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх інтереси повинні бути понад усе (п. 96 рішення «Х проти Латвії»).
З аналізу приписів Конвенції випливає, що згадка про дітей міститься у наступних статтях:
- У статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), у якій пункт «d» пункту 1, як підставу для позбавлення волі передбачає взяття під варту неповнолітньої особи на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою до провадження його до компетентного органу;
- У параграфі 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) містить положення про те, що судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в судові засідання протягом всього процесу або його частини, коли того вимагають інтереси неповнолітніх, встановлюючи можливість обмеження публічності судового розгляду в справах за участю дітей;
- У статті 5 Протоколу № 7 (рівноправність подружжя) згадує про те, що чоловік і жінка мають рівні права і несуть рівну цивільно-правову відповідальність у відносинах між собою і зі своїми дітьми у тому, що стосується вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати вживати таких заходів, які є необхідними в інтересах дітей.
Лектор зауважив, що Радою Європи було прийнято «Рекомендацію 1211», у якій розглядалася можливість розроблення додаткового Протоколу до Конвенції щодо прав дитини. Такий протокол повинен був включати положення про економічні і соціальні права, а також положення про інформування про ці права. На сьогоднішній день така ініціатива не знайшла підтримки в більшості країн-учасниць Конвенції, і не є необхідною, з огляду на саме призначення Конвенції, зміст прав, закріплених в ній і діяльності ЄСПЛ.
Що стосується співвідношення Конвенції та інших міжнародних норм у сфері захисту прав дитини, слід враховувати, що Конвенція повинна застосовуватися відповідно до принципів міжнародного права, зокрема тих, що стосуються міжнародного захисту прав людини. Суд вважає, що позитивні зобов’язання, що стаття 8 Конвенції стосується Договірних держав у справі возз’єднання батьків з його чи її дітьми, повинна тлумачитися з урахуванням Гаазької конвенції від 25 жовтня 1980 року та Конвенції про права дитини (п. 72 «Maire v. Portugal»).
Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема в даному випадку Конвенції та Гаазької конвенції, беручи до уваги її мету та наслідки для захисту прав дітей та батьків. Такий розгляд міжнародно-правових положень не повинен призводити до конфлікту чи протиставлення різних міжнародних договорів за умови, що Суд може виконувати своє завдання в повному обсязі, а саме «забезпечити дотримання зобов’язань, прийнятих на себе Високими Договірними Сторонами» Конвенції, шляхом тлумачення та застосування положень Конвенції у спосіб, який робить її гарантії практичними та ефективними (п. 92, 94 рішення «Х проти Латвії»).
Отже, ЄСПЛ розглядає скарги, які стосуються порушення прав, гарантованих саме Конвенцією, яка «не повинна тлумачитись у вакуумі» та має «поєднувати гармонійне застосування міжнародних документів». Конвенція повинна тлумачитися відповідно до загальних принципів міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ можна відслідкувати посилання на принципи різних міжнародних документів в галузі прав людини, наприклад:
- на Конвенцію ООН з прав дитини («D.H. та інші проти Чеської Республіки» (D.H.and Others v. Czech Republic), заява № 57325/00);
- на судову практику в інших юрисдикціях («С. і Марпер проти Сполученого Королівства» (S. and Marper v. the United Kingdom), заяви №№ 30562/04 та 30566/04).
Окрему увагу лектор звернув на принципи, що стосуються захисту прав дітей, які сформульовані у практиці ЄСПЛ:
І. Принцип «забезпечення якнайкращих інтересів дитини». Так, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку:
1. По-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
2. По-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 «Мамчур проти України», п. 76 «М.С. проти України»).
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері.
У Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) Комітет ООН з прав дитини сформулював такі підходи:
- «Найкраще забезпечення інтересів дитини» – це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах;
- При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:
- по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;
- по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи:
- Погляди дитини;
- Індивідуальність дитини;
- Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
- Піклування, захист і безпеку дитини;
- Вразливе положення;
- Право дитини на здоров’я;
- Право дитини на освіту.
ІІ. Принцип «зважування інтересів дитини та батьків». Зокрема, ЄСПЛ у своїй практиці зазначав, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54 «Хант проти України»).
Цікавою у цьому аспекті є справа «Х та У проти Нідерландів» (X . and Y. v. the Netherlands), заява № 6753/74, згідно фактичних обставин якої заявниця, якій на той момент було всього 14 років, пішла з дому, оскільки її батьки були проти її хлопця. Разом з ним вона переховувалась декілька днів, і, побоюючись переслідування поліцією, обидві молоді людини з’явились в поліцію та були доставлені до своїх батьків. Перебування зі своїм хлопцем протягом декількох днів може становити особисте життя.
За наслідками розгляду справи ЄСПЛ сформулював такі ключові позиції:
- Будь-яке втручання з причин примусового повернення заявниці до батьків, як це передбачено відповідним законодавством Нідерландів і відповідно до вимог органів влади, було проявом поваги до життя її сім’ї, а також необхідним для захисту її здоров’я та моралі за змістом ст. 8 Конвенції.
- Зобов’язання дітей проживати зі своїми батьками, і щоб бути інакше підданим певному контролю, необхідні для захисту здоров’я та моралі дітей, хоча це може з певного погляду дитини, становити втручання у її власне приватне життя.
ІІІ. Принцип «з’ясування думки дитини». Уп. 72 справи «Н.Т. і інші проти Грузії» та п. 59 справи «Савіни проти України» передбачається наступне:
- «Стаття 12 Конвенції про права дитини – держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю»;
- «У Зауваженнях загального порядку № 12, «Право дитини бути заслуханою», CRC / C / GC / 12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції»;
- Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).
IV. Принцип «право дитини бути заслуханою». У справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06 Суд зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей (включно з О.С., якому в грудні 2004 року, коли тривав розгляд справи в суді першої інстанції, було тринадцять років), і що внаслідок виконання рішення про відібрання дітей від батьків їх не лише відокремили від родини, а й помістили в різні заклади. Двоє з них виховуються в іншому місті, далеко від Ромен, де живуть їхні батьки, брати і сестри, і це ускладнює можливість підтримувати регулярні стосунки.
Павло Пархоменко зупинився також на питанні порушення справи у ЄСПЛ. З цього приводу лектор відзначив, що згідно статті 34 Конвенції та Правила 47 зміст індивідуальної заяви не містить обмежень щодо віку заявника.
Крім того, положення дітей відповідно до статті 34 вимагає ретельного розгляду, оскільки, загалом, вони повинні покладатися на інших для представлення їхніх позовів і інтересів і можуть не бути відповідного віку або не бути дієздатними дати дозвіл на вжиття кроків від їхнього імені в будь-якому реальному сенсі.
Таким чином, у цій сфері слід уникати обмежувального або технічного підходу, а ключовим міркуванням у таких справах має бути те, що будь-які серйозні питання, що стосуються поваги прав дитини, мають бути вивчені (п. 54 справи «Н.Т. і інші проти Грузії»).
Необхідно також враховувати підстави, за яких звертатися із заявою до ЄСПЛ в інтересах дитини може інша особа. Зокрема, з цього приводу на особливу увагу заслуговують такі справи:
- У справі «М.С. проти України», Суд відзначає, що донька заявника була неповнолітньою на час подання заяви. З огляду на вищезгадані принципи, Суд встановлює, що заявник мав право звертатися до Суду для захисту інтересів доньки. Більше того, саме заявник виступив представником дитини в національному кримінальному провадженні. Отже, Суд розгляне заяви, подані заявником в особистих інтересах і в якості представника доньки.
- У справі «Моретті та Бенедетті проти Італії» (Moretti and Benedetti v. Italy), заява № 16318/07 Суд передусім зауважує, що перші два заявники не мають батьківського повноваження щодо А., не є його опікунами та не мають з ним біологічного зв’язку. Процедура отримання усиновлення А. була невдалою. А. був усиновлений іншою родиною. Не було підписано жодного доручення на користь перших двох заявників на користь інтересів А., які їх представляли в Суді. Це означає, що перші два заявники з юридичного погляду не мають статусу, необхідного для представництва інтересів неповнолітньої особи в контексті судочинства. Більше того, Суд зазначає, що у внутрішньому провадженні неповнолітню представляв опікун. За цих обставин Суд вважає, що два перших заявника не мають жодних повноважень для Суду від імені А. Отже, ця частина заяви повинна бути відхилена як несумісна з положеннями Конвенції у значенні статті 35 (3) та (4) цієї статті.
- У справі Асоціація «Невинуватість в небезпеці» та асоціація «Дитинство та взаємодопомога»(Association Innocence en Danger and Association Enfance et Partage v. France), заяви № 15343/15 та № 16806/15 Суд зазначає, що асоціації, які, за загальним визнанням, не контактували з М. до її смерті, продемонстрували свою «спробу порушити питання перед національними органами влади перед тим, як зробити це перед Судом». Фактично вони були цивільними сторонами протягом усього кримінального провадження, яке мало місце після смерті М., а саме в контексті обвинувачення батьків, а потім під час судового розгляду справи (див. пункт 46 вище). Вони також порушили провадження у справі про цивільну відповідальність, яке закінчилося в Касаційному суді. Протягом усього провадження вони мали «процесуальний статус, що охоплював усі права, що належать сторонам»… З огляду на все вищевикладене, Суд вважає, що існують «виняткові обставини», що дозволяють визнати дві асоціації-заявники, предметом діяльності яких є саме захист дітей, і які брали активну участь у провадженні з реальним процесуальним статусом за національним законодавством, в якості фактичного представника М. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо відсутності locus standi асоціацій-заявників.