Апеляційний суд не порушив право на захист засудженого у разі призначення захисника із центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, якщо участь захисника під час апеляційного розгляду визнана обов’язковою, суд роз’яснив засудженому його право укласти договір про надання правової допомоги з іншим захисником, однак засуджений цим правом не скористався.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим і засудив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК.
Апеляційний суд скасував цей вирок в частині призначеного покарання, залишивши його в решті без зміни.
У касаційній скарзі засуджений, серед іншого, зазначає, що порушено його право на захист, оскільки відмовлено у вільному виборі захисника, а апеляційний розгляд було проведено за участі призначеного захисника.
Позиція ККС: скасовано вирок апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: ККС не вбачає у цьому кримінальному провадженні порушення права засудженого на захист, однак скасовує вирок апеляційного суду на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Положеннями ст. 20 КПК встановлено, що підозрюваний, обвинувачений,
виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому
можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи
обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Тобто, право на захист передбачає різні форми його реалізації, а залучення захисника
– лише одна з цих форм, яка не замінює собою інші.
У той же час, слідчий, прокурор, суд зобов’язані роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що в суді першої інстанції захист прав та інтересів ОСОБА_6 здійснював адвокат ОСОБА_10, з яким обвинувачений уклав договір про надання правової допомоги.
У зв’язку зі збройною агресією РФ, адвоката ОСОБА_10 було мобілізовано до лав ЗСУ, внаслідок чого він не мав можливості здійснювати захист ОСОБА_6 у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд під час підготовки до судового розгляду дійшов висновку
про обов’язкову участь захисника в суді апеляційної інстанції, оскільки в скарзі
прокурора ставилося питання про погіршення становища засудженого.
Положеннями ст. 335 КПК передбачено зупинення судового провадження лише у випадках, коли для проходження військової служби під час мобілізації був призваний виключно обвинувачений, тому апеляційний суд роз’яснив ОСОБА_6 його право укласти угоду з іншим захисником та надав для цього час. Проте засуджений такою можливістю не скористався, із жодним захисником угоди не уклав, не надав суду доказів на підтвердження того, що він дійсно має попередню домовленість із конкретним захисником. За таких обставин
апеляційний суд дотримався вимог закону, призначив ОСОБА_6 захисника з Регіонального центру із надання безоплатної вторинної правової допомоги, який брав безпосередню участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Об’єктивних даних про неналежне виконання цим захисником професійних обов’язків адвоката, що могли призвести до істотного обмеження прав засудженого, у матеріалах справи не міститься. Не вказує на це у касаційній скарзі й сам ОСОБА_6. Крім того, захисником була особа, яка отримала вищу юридичну освіту, має стаж роботи в галузі права, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування, тобто, має відповідний рівень знань та навичок для захисту інтересів особи, ознайомилася з матеріалами справи, а тому твердження засудженого про незнання захисником окремих нюансів справи є голослівним.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 16.02.2023 у справі No 748/479/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109273636