У такому випадку роботодавець вважається особою, яка відповідає за шкоду та в разі встановлення вини працівника, що є особою, яка завдала шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК. Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ПП про відшкодування моральної шкоди задовольнив частково, ухвалив стягнути з ПП на користь ОСОБА_2 120 000 грн моральної шкоди. В іншій частині позову
відмовив. Цивільний позов ТОВ до ПП про відшкодування майнової шкоди
задовольнив. Ухвалив стягнути з ПП на користь ТОВ матеріальну шкоду у розмірі
23 620, 59 грн.
Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині відшкодування потерпілому ОСОБА_2 моральної шкоди та витрат на правову допомогу. Ухвалив
стягнути з ПП на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної
злочином, у розмірі 300 000 грн, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 — на відшкодування витрат на правову допомогу 26 000 грн. У решті вирок місцевого
суду залишив без зміни.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача ПП зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 завдано шкоду потерпілому ОСОБА_2 саме під час та у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків, а факт перебування у трудових відносинах з ПП в момент виникнення ДТП сам по собі не є підставою для відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки. На думку адвоката, це твердження стосується як цивільного позову ОСОБА_2, так і позовних вимог ТОВ.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС дійшла висновку про правильність рішень судів першої та апеляційної інстанцій про те, що шкода,
завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов’язки та керував автобусом, що на відповідній правовій підставі належить роботодавцю,
відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
Практика застосування статей 1167, 1187 ЦК виходить з того, що за моральну
(немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
За матеріалами кримінального провадження, засуджений ОСОБА_1 на момент ДТП працював у ПП. ДТП мало місце за участі автобуса, який належить ПП та яким керував ОСОБА_1 під час виконання трудових обов’язків, а саме за вказівкою, з відома та дозволу керівника здійснював транспортування цього
транспортного засобу для ремонту, про який і домовився безпосередньо керівник ОСОБА_1, а отже тягар відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК покладається на ПП.
Колегія суддів ККС погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з аналізу змісту гл. 82 ЦК вбачається, що законодавець розрізняє поняття
«особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
У постанові ВП від 05.12.2018 у справі No 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб’єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб’єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки — роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Разом з тим, апеляційний суд вірно зазначив, що розмір відшкодування такої шкоди, що присуджується, має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв’язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці
завдавача шкоди.
Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, тяжкість тілесних
ушкоджень, завданих потерпілому ОСОБА_2, тривалість лікування, порушення
нормального способу його життя, колегія суддів апеляційного суду дійшла
обґрунтованого висновку про те, що розмір суми відшкодування моральної шкоди, який необхідно стягнути з ПП, підлягає збільшенню до 300 000 грн.
Правильно судом першої інстанції було вирішено цивільний позов ТОВ (відповідно до остаточної позовної заяви), у якому товариство просило стягнути із відповідача майнову шкоду, не покриту страховою виплатою, у розмірі 23 620,59 грн саме з ПП.
З огляду на приписи ст. 1166 ЦК та вимоги ст. 1172 ЦК, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цивільного позову ТОВ та стягнення невідшкодованої страховою виплатою збитків з ПП у розмірі 23 620,59 грн, які завдані ОСОБА_1 під час виконання трудових обов’язків як працівником ПП.
Детальніше з текстом постанови ВС від 20.10.2022 у справі No 349/381/19 (провадження No 51-67км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106940520.