07 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, заборону чинити перешкоди у користуванні житлом.
Суд установив, що ОСОБА_1 є дочкою відповідача, особою з інвалідністю з дитинства, фактично проживала з відповідачем як член його сім’ї з часу свого
народження до часу припинення її матір’ю ОСОБА_3 сімейних відносин із відповідачем. ОСОБА_1 разом із матір’ю переїхала до іншого місця проживання. У подальшому ОСОБА_2 у порядку приватизації отримав свідоцтво про право власності на житло і не визнавав права його дочки на користування квартирою.
Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1, вселив її до спірної квартири,
зобов’язав ОСОБА_2 не чинити перешкоди позивачу у вселенні та у користуванні
квартирою.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції з огляду на те, що після
досягнення 18 років гарантії збереження права на користування житлом у позивача як повнолітньої особи припинилися, на час звернення до суду вона не вчинила жодних дій, спрямованих на реальну зміну свого місця постійного проживання, тому втратила право користування спірним майном як особа, що вибула на інше постійне місце проживання.
Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду та залишив у силі
рішення суду першої інстанції, навівши таке обґрунтування.
На час вибуття зі спірного житла позивач була малолітньою особою та особою з інвалідністю, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Крім того, право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Не впливає на поважність причин непроживання дитини у спірному житлі
наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Втрата триваючих зв’язків позивача зі спірним житлом відбулася не через її волевиявлення, оскільки ОСОБА_1, була неповнолітньою дитиною, через припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала з матір’ю. Після досягнення 14 років позивач не могла скористатися своїм правом на вибір та зміну постійного місця проживання через існування судового спору, наявність у неї інвалідності та недосягнення повнолітнього віку. Водночас у ОСОБА_1 зберігся намір ставитися до спірного жилого приміщення як до свого місця проживання, про що свідчить той факт, що, досягнувши повноліття, вона зареєструвала своє місце проживання у спірній квартирі. Крім того, суди встановили факт чинення перешкод відповідачем у користуванні житлом позивачу, яка намагалася вселитися до спірної квартири та зверталася до правоохоронних органів з метою захисту порушених прав.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі No 554/3289/20 (провадження No 61-2951св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98298895