Цієї осені суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський став відомим на всю Україну. Спочатку він призначив у вигляді покарання двом молодим людям, обвинуваченим у крадіжці магнітол з автомобілів, прочитати «Пригоди Тома Сойєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена, «Білий Ікло» Джека Лондона та вірш «Мінають дні, мінають ночі…» Тараса Шевченка . Через місяць він засудив обвинуваченого у крадіжці мобільного телефону до читання Льва Толстого та Івана Франка.
Про це пише Ґрати.
Про книги як покарання
Я призначаю читати книги, які читав сам. Мені не важливо, що це буде за книга і хто її написав. Мені важливо, щоб там були яскраві думки про душу та мислення, про себе та тебе, про право власності. Щоб вони розкривали суть тих відносин, які у суспільстві порушені.
Чому я люблю читати Достоєвського та Толстого? Вони пишуть про ті речі, про які ми боїмося говорити вголос. Наше суспільство, на жаль, так влаштоване, що мало того, що ми не довіряємо одне одному, ми ще й погано думаємо. Зміна цього мислення – моя головна мета.
Я не можу покласти у вирок своє уявлення про справедливість. У кожного це уявлення своє. Є певні рамки та форми, які судді надає закон, і ми маємо діяти в цих межах. Проте, безумовно, всі ми люди. І ми маємо розібратися у долях людей. Я вже неодноразово говорив, що ця частина кримінального права не вивчена, вона має багато абстракцій.
Я впевнений, що кожен суддя стикається з такою певністю, міркуванням та думкою про те, чи правильно він вчинив. Коли ти призначаєш покарання і санкція статті передбачає, наприклад, від трьох до шести років. Чому три, а не шість? Чи не чотири? Чому одному три роки з випробувальним терміном у два роки, а іншому — три роки з випробувальним терміном три роки?
На це рішення крім закону, нашого внутрішнього переконання впливає особисте ставлення до життя, наша культура, поведінка. Тобто те, що формує нас як особистість. І саме тому суддя може відрізнити, як йому в даному випадку вчинити, яке призначити покарання.
Анатолій Федорович Коні має висловлювання, що людина не діє в порожньому просторі. Він завжди поставлений у певні умови і нам потрібно ці умови вивчити. Ми повинні з’ясувати саме ті фактори, що вплинули на це. Суду треба з’ясовувати. Але ж ви розумієте, в голову до людини не залізеш. Не можна все дізнатися.
Ми даємо фактично оцінку цій стороні складу злочину, суб’єктивній стороні, це психічний стан людини, ми даємо оцінку його дій. Тобто все, що він зробив, ми намагаємося оцінити, і вкласти це в судове рішення, але ми також можемо помилятися. Тобто це такий крайній шлях, і чим більше я з’ясую, чим більше він скаже мені правди, тим більше у мене буде підстав для того, щоб винести рішення. Це все вкладається у дослідження обставин.
Не можна всіх рівняти. Вони начебто вчиняють те саме правопорушення, але фактично обставини різні. Наприклад, ти прийшов до близької людини, нехай тобі він не великий друг, але твій знайомий. Ти знав куди прийти, ти неодноразово бував у нього вдома і ти робиш такий поганий проступок — крадеш його телефон і гроші. Це ненормально! Все це важливо з’ясовувати, щоб зрозуміти, чому людина до цього дійшла. Інша людина, можливо, не вчинила б таке правопорушення.
Якби була допомога від органів досудового розслідування, які б надавали нам більше ґрунтовної інформації про особу злочинця, ми швидше вирішували б. Але я цю інформацію намагаюся фактично самостійно з’ясувати під час судового засідання щодо наявних доказів щодо людини, про яку приймаю рішення. Це обов’язок: з’ясувати і виховання, і освіту, і як на нього вплинули батьки чи взагалі батьки або він виріс в умовах без батьків. Прослідкувати його життєвий шлях.
Мені потрібно це оцінити і сказати: тобі таке покарання, оскільки ти здатний вчинити так до близької людини, і я дам тобі інші книги читати. А може, там і книжки не допоможуть. Можливо він такий поганий, що йому… Ну це ж не панацея якась, це ж виняткові випадки були. Якщо ми говоримо, наприклад, про боротьбу з корупцією, то не можна це виправити якимись книгами. Ну це ж дурість дати читати людині, яка обізнана. Це, як правило, люди, які мають величезний досвід, як життєвий, так і професійний. І їм потрібно інше вибирати покарання, інші напрями.
Якщо всі мої вироки взяти, це у дев’яносто дев’яти відсотках суворі покарання, оскільки не було таких обставин. А є обставини, які свідчать про те, що суд має бути милосердним. Якщо людині не потрібно бути у в’язниці, то треба докласти всіх зусиль, щоб вона змінила ставлення до суспільства і до себе. Ось таку мету ми переслідуємо.
Є, наприклад, окрема стаття громадських робіт. Можна було б призначити покарання з іншим формулюванням, щоб це було на благо. Вчинила людина правопорушення, яке зашкодило певній громаді — нехай вона на благо цієї громади попрацює. Хтось щось розбив чи викрав — нехай у тому будинку зробить щось корисне — перефарбує, вичистить, вікна замінить чи помиє. Багато такої роботи можна було б вкладати у такий вирок. У цьому полягає ідея перевиховання.