ОКРЕМА ДУМКА Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І.
14 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 761/41925/17
провадження № 61-11888св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого – Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року змінив, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
При цьому колегія суддів застосувала висновки, зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).
1. Аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) як в цілому, так і висновків зроблених в ній свідчить, що основною ідеєю, на якій основується постанова, є те, що: фізична особа (вкладник чи спадкоємець вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) є неналежним позивачем в позові до «власника» істотної участі банку; права фізичної особи (вкладника чи спадкоємеця вкладника якому не повернута сума вкладу неплатоспроможним банком) не порушені; тільки Фонд гарантування вкладів може звертатися з таким позовом.
2. Не можу погодитися з висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), з таких мотивів.
3. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
3.1. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
3.2. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
3.3. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
3.4. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
3.5. Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
3.6. Приватно-правовий інструментарій, в тому числі конструкція юридичної особи, не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди). Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
3.7. У національній як цивілістичній доктрині, так і судовій практиці майже аксіомою є те, що юридична особа і учасники такої юридичної особи є окремими суб`єктами, і відповідно не здійснюють виконання зобов`язання одне одного.
3.7.1. Хоча, очевидно, що з урахуванням як світових тенденцій, зокрема, існування та застосування, доктрини пронизування корпоративної вуалі (piercing the veil of incorporation), і для охорони інтересів добросовісного кредитора юридичної особи, можуть існувати випадки, зокрема зловживання учасником конструкцією юридичної особи, недокапіталізація юридичної особи, «виведення» активів юридичної особи на користь учасника або іншої особи на шкоду кредитором, за яких саме на учасника юридичної особи має покладатися обов`язок виконувати зобов`язання юридичної особи.
4. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
4.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
5. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).
Суддя В. І. Крат