Негативна поведінка дитини не може бути підставою для скасування усиновлення

27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, треті особи: Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виконавчий комітет Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області, про скасування усиновлення та поновлення первинного актового запису про народження.

Суд установив, що позивачі є подружжям, під час відвідування Будинку дитини
No 2 у м. Дніпрі познайомились з дитиною ОСОБА_4, яку вирішили виховувати як власну. Рішенням виконавчого комітету Кіровської районної у м. Дніпропетровську ради ОСОБА_2 призначено опікуном над малолітньою дитиною, ОСОБА_4 знято з обліку Будинку дитини No 2, після чого вони стали проживати однією сім’єю. Пізніше на підставі рішення суду позивачі усиновили малолітню дитину. ОСОБА_4 була забезпечена найкращими умовами для життя і гармонійного фізичного, морального та духовного розвитку. Незважаючи на їх зусилля, дитина у віці 5 років вчинив першу крадіжку, а навчаючись у 4-му класі, вчинив крадіжку грошових коштів у однокласника, після чого через три місяці знову вчинив крадіжку вже вдома. Позивачі подали до комісії з питань прав дитини при виконкомі Чечелівської районної у м. Дніпрі ради заяву з проханням тимчасово влаштувати ОСОБА_4 до відповідного закладу, на що отримали відмову у зв’язку з відсутністю підстав.

Пізніше ОСОБА_4 втікав з дому, вчинив кримінальне правопорушення,
передбачене частиною першою статті 185 КК України, відповідальність за яке понесли позивачі, оскільки ОСОБА_4 на момент вчинення кримінального правопорушення не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Позивачі наголошували, що вони максимально вживали всіх можливих заходів і дій в інтересах дитини, займались її вихованням та розвитком, однак усупереч всім заходам між ними та усиновленою дитиною склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання і виконання ними як усиновлювачами своїх батьківських обов’язків. Вчинки ОСОБА_4 призвели до того, що ОСОБА_2 захворіла на невротичні розлади.

Місцевий суд, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення з огляду на таке.

У контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить
свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов’язок стати
рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі,
які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має простежуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому стабільними, незмінними повинні бути насамперед самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах. З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України визначено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Відповідно до частини першої статті 238 СК України усиновлення може бути
скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов’язків.

Малолітній ОСОБА_4 у судовому засіданні підтвердив, що на цей час він жалкує про свою поведінку та хоче повернутися до батьків, щоб і надалі з ними проживати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наведені позивачами обставини не свідчать про те, що зміна поведінки дитини в негативну сторону, з приводу чого виникли конфлікти, що призвело до ускладнень стосунків між ними, сталася поза волею позивачів, поведінка позивачів також вплинула на їх стосунки з дитиною, адже вихованням ОСОБА_4 позивачі почали займатися, коли йому було ще 2 роки 4 місяці. При цьому суди правильно врахували висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, в якому зазначено, що батьки злісно ухиляються від виховання та утримання дитини, тому скасування усиновлення дитини є недоцільним.

Отже, суди дійшли правильних висновків, що стосунки, які виникли між усиновлювачами і дитиною, пов’язані перш за все з конфліктом між ними та ускладнені особливостями перехідного віку дитини.

Неможливість виконання усиновлювачами своїх батьківських обов’язків незалежно від їх волі у стосунках, які склалися між усиновлювачами та дитиною,
позивачі не довели і суд не встановив.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі No 204/586/20 (провадження No 61- 8871св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100816859