Обставини справи
Це рішення стосувалося перегляду кримінального засудження / обвинувальних
вироків щодо заявника після встановлення ЄСПЛ порушення пункту 1 статті 6
Конвенції в аспекті права на справедливий суд.
За обставинами справи, заявник на основі рішення ЄСПЛ від 20 березня 2012 року звернувся до Верховного суду із заявою про перегляд і просив скасувати
рішення Верховного суду від 14 жовтня 2005 року, яким його було засуджено за вчинення шахрайства, підроблення офіційних і комерційних документів.
Своїм рішенням від 19 травня 2015 року Верховний суд частково задовольнив
заяву про перегляд і скасував обвинувальний вирок щодо заявника за фактом
підроблення офіційних документів. Що стосується засудження заявника за шахрайство та підроблення комерційних документів, то Верховний суд у цій
частині заяву про перегляд відхилив. Заявника під час цього провадження особисто не заслуховували, а всі ці питання були розглянуті в письмовому провадженні. Верховний суд залишив без змін попередньо призначений строк покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Щодо засудження заявника за підроблення офіційних документів Верховний суд підкреслив, що у своєму рішенні від 14 жовтня 2005 року він змінив установлені the Audiencia Provincial («суд провінції») висновки про факти на основі доказів, що не були надані в межах публічного судового розгляду. Стосовно засудження заявника за шахрайство й підроблення комерційних документів Верховний суд вказав:
«…було б нерозумно припускати, що ЄСПЛ проігнорував всі ці твердження і фактичні та правові міркування, наведені в рішеннях the Audiencia Provincial та Верховного суду, і визнав порушення права на справедливий суд щодо всіх засуджень, що містяться в рішенні цієї Палати, коли із самого початку було
зрозуміло, що зміна висновків про факти, яка стала підставою такого порушення, мала місце лише стосовно частини цих висновків. Відповідно, з метою уникнення ірраціонального тлумачення тверджень ЄСПЛ необхідно розуміти, що всі ці твердження обмежувалися фактами щодо підроблення етикеток… Це єдині
факти – об’єктивні і суб’єктивні, установлення яких було змінено в рішенні, ухваленому на підставі касаційної скарги…
Щодо підроблення комерційних документів, то ця Палата не змінювала висновків про факти…
Що стосується шахрайства, то було змінено лише посилання [Верховного суду] на наявність позову про відшкодування шкоди, поданого органами влади… відхиленого в суді першої інстанції… [в рішенні Верховного суду від 14 жовтня 2005 року]. Це не є елементом констатації / установлення факту, зміненого в ході розгляду скарги, а швидше є уточненням процесуальної дії…».
21 липня 2015 року заявник подав позов про скасування провадження / рішення; 18 листопада 2015 року Верховний суд відхилив позов заявника, підтримавши своє рішення від 19 травня 2015 року.
Рішенням від 20 лютого 2017 року Конституційний суд визнав конституційну скаргу заявника неприйнятною з огляду на явну відсутність будь-якого порушення основоположного права та вказав, що аргументи Верховного суду і його висновки за результатами перегляду були обґрунтованими й відповідали релевантному законодавству та практиці його застосування.
Звертаючись удруге до ЄСПЛ, заявник скаржився на порушення його права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у зв’язку з неправильним тлумаченням Верховним судом рішення ЄСПЛ і підтриманням його засудження за шахрайство та підроблення комерційних документів без проведення нового судового розгляду.
Оцінка Суду
Вирішуючи питання прийнятності заяви за цією статтею, ЄСПЛ підкреслив, що хоча заява, без сумніву, була пов’язана з виконанням рішення ЄСПЛ від 20 березня 2012 року, заява щодо несправедливості подальшого судового розгляду у Верховному суді стосувалася як ситуації, відмінної від розглянутої ЄСПЛ у попередньому рішенні, так і містила нову інформацію щодо невирішених ним
питань. У цій справі «нове питання», яке Суд уповноважений був розглянути,
стосувалося стверджуваної несправедливості провадження з перегляду у Верховному суді в тому, що з огляду на рішення ЄСПЛ від 20 березня 2012 року
Верховний суд скасував обвинувальний вирок щодо заявника за підроблення
офіційних документів, при цьому підтвердивши його засудження за шахрайство та підроблення комерційних документів (див., mutatis mutandis, Bochan (no. 2), цит. вище, §§ 37–38) (пункт 25 рішення).
Питання засудження заявника на основі доказів, не розглянутих безпосередньо
Верховним судом, було предметом розгляду ЄСПЛ у попередньому рішенні, і ЄСПЛ не може, в силу статті 46 Конвенції, здійснити новий розгляд цього ж питання. У зв’язку із цим ЄСПЛ відзначив, що Верховний суд 19 травня 2015 року не ухвалив новий обвинувальний вирок щодо заявника, а навпаки підтримав його попереднє засудження за двома злочинами на основі власного тлумачення рішення ЄСПЛ від 2012 року (пункт 35 рішення).
Що стосується обґрунтування Верховного суду, то ЄСПЛ вказав, що Верховний суд правильно зазначив, що встановлення ЄСПЛ порушення не тягне за собою
автоматичного права на поновлення провадження, і навіть можливим є виправлення порушення, установленого ЄСПЛ, шляхом часткового поновлення провадження, як це передбачав Верховний суд у цій справі. Водночас якщо під час розгляду виключного / надзвичайного засобу правового захисту національний суд установить факт вчинення кримінального правопорушення і наведе причини для свого рішення, ці причини мають відповідати вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції (див. Moreira Ferreira (no. 2), цит. вище, § 87). В таких справах, як ця, виклад / наведення раніше ухвалених Судом рішень не має бути грубим свавіллям або відмовою у правосудді, в результаті якого заявник не міг би домогтися розгляду щодо нього справи у світлі рішення ЄСПЛ у його попередній справі (див., mutatis mutandis, Bochan (no. 2), цит. вище, § 64) (пункт 36 рішення).
Задля ухвалення рішення за заявою заявника про перегляд Верховний суд детально розглянув підстави для засудження заявника, наведені в рішенні цього суду від 14 жовтня 2005 року. На цій підставі Верховний суд дійшов висновку, що засудження заявника за шахрайство та підроблення комерційних документів не призвело до будь-якого порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і що із цієї підстави висновки ЄСПЛ в рішенні від 20 березня 2012 року могли стосуватися
лише його засудження за підроблення офіційних документів. Проте питання
відповідності засудження заявника вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції фактично вже було предметом розгляду ЄСПЛ у 2012 році. Це питання було вирішено, на думку ЄСПЛ, з достатньою точністю і з підстав, наведених нижче.
Із цього випливає, що, незважаючи на свободу розсуду, якою користуються
органи влади при вирішенні питання про поновлення провадження, висновки ЄСПЛ у його попередньому рішенні мали б бути взяті до уваги (пункт 37 рішення).
У своєму рішенні від 20 березня 2012 року ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку із засудженням заявника Верховним судом із підстав, визначених на основі висновків про факти, установлених the Audiencia Provincial, без проведення Верховним судом особистого заслуховування заявника. В пунктах 39–42 цього рішення ЄСПЛ послався на провадження у Верховному суді в цілому й не розмежовував того, стосувалися його висновки лише деяких із засуджень чи ні. Водночас у пунктах 36 та 37 свого рішення від 20 березня 2012 року ЄСПЛ конкретно вказав на елементи, які чітко стосувалися або засудження заявника за підроблення офіційних документів, або за шахрайство, або за підроблення комерційних документів. Твердження, що містяться в цих пунктах, не залишали жодних сумнівів щодо обсягу висновку ЄСПЛ про порушення.
Тому ЄСПЛ вважає, що тлумачення Верховного суду, зокрема про те, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції стосувалося лише підроблення офіційних документів, суперечило висновкам ЄСПЛ у попередньому рішенні у справі заявника (пункт 38 рішення).
Таким чином, Верховний суд, наводячи власне тлумачення сфери обсягу і змісту висновків Суду, викладених ним у рішенні від 20 березня 2012 року, вийшов за межі свободи розсуду національних органів влади та спотворив висновки рішення ЄСПЛ. Тому спірне провадження не відповідало вимозі «справедливого суду» за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, Bochan (no. 2), цит. вище, §§ 63–65; також навпаки – Moreira Ferreira (no. 2), цит. вище, § 98). Відповідно, ЄСПЛ установив порушення цього положення (пункти 39–40 рішення).
Висновок
Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 26 жовтня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.