26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору
довічного утримання.
Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір довічного утримання (догляду), за умовами пункту 1.1 якого відчужувач передає, а набувач отримує у власність квартиру. Натомість за умовами договору набувач має надавати
відчужувачу матеріальне щомісячне забезпечення, яке підлягає виплаті щомісячно на руки під розпис про одержання, в сумі 800,00 грн (пункт 2.1 договору), забезпечувати ліками та медичною допомогою, придбавати продукти харчування, одяг і забезпечувати виконання побутових послуг (пункт 2.2 договору).
Згідно з пунктом 4.4 договору цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін – у судовому порядку на вимогу набувача або відчужувача.
ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 пропозицію про добровільне розірвання договору довічного утримання у зв’язку з невиконанням ним пунктів 2.1 та 2.2 договору. На ім’я ОСОБА_1 надійшов поштовий переказ. Листом АТ «Укрпошта» на адвокатський запит повідомило, що у зв’язку з письмовою заявою ОСОБА_1 про відмову в отриманні грошового переказу він був відправлений назад за зворотною адресою.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, яким позов задоволено. Постанову апеляційного суду
мотивовано тим, що відповідач допустив істотні порушення умов спірного договору довічного утримання, оскільки ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним пункту 2.1 договору довічного утримання щодо сплати щомісячних сум матеріального забезпечення позивачу. Вказана умова договору, з огляду на конкретні обставини цієї справи, вважається істотною, і саме на її невиконанні весь час розгляду справи в суді першої інстанції наполягала ОСОБА_1.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містить визначення
неналежного виконання набувачем обов’язків за договором довічного утримання, а тому, вирішуючи зазначене питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір
довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови
доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов’язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Частина друга статті 651 ЦК України визначає, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору
другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, для розірвання зазначеного договору з вказаних підстав достатньо встановлення факту неналежного виконання набувачем умов договору.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належним виконанням зобов’язання слід вважати тоді, коли відповідач виконує всі взяті на себе обов’язки за договором.
Правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) визначені у статті 756 ЦК України.
Суд установив, що згідно з пунктом 2.1 договору матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватись набувачем відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 800,00 грн. Сума матеріального забезпечення підлягає виплаті щомісячно на руки відчужувачу під розпис про одержання.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що відповідач не виконував зобов’язання, передбачені договором довічного утримання, в частині
виплати щомісячного матеріального забезпечення в сумі 800,00 грн (пункт 2.1
договору), забезпечення ліками та медичною допомогою, не придбавав продукти харчування, одяг і не забезпечував виконання побутових послуг (пункт 2.2 договору).
Апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, правильно посилався на те, що за умовами укладеного між сторонами договору довічного
утримання обов’язки набувача є конкретно визначеними сторонами, а саме
відповідач зобов’язався забезпечувати позивача щомісячними платежами в розмірі 800,00 грн, при цьому із змісту договору випливає, що забезпечення позивача ліками та медичною допомогою, здійсненням поточного ремонту квартири, ремонту та заміни санітарно-технічних приладів та пристроїв, що вийшли з ладу, не входить до суми матеріального забезпечення та здійснюється відповідачем понад цю суму.
Оскільки ОСОБА_2 допустив істотні порушення умов спірного договору довічного утримання, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним пункту 2.1 договору довічного утримання щодо сплати щомісячних сум матеріального забезпечення позивачу, а вказана умова договору, з огляду на конкретні обставини цієї справи, вважається істотною, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі No 761/8084/21 (провадження No 61-8738св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107011738.