15 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ НП у Вінницькій області у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що була звільнена з посади діловода поліції за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), проте її заява була наслідком тривалого психологічного тиску з боку начальника відділу. Тиск виражався у створенні нестерпних умов праці: її змусили щодня добиратися з м. Погребище (де вона проживає) до м. Липовець (місце роботи) рейсовими автобусами, що вимагало підйому о 5:00 ранку. Крім того, лише для неї було змінено посадову інструкцію, встановлено пряме підпорядкування начальнику відділу, тоді як інші діловоди мали стандартні інструкції без такої деталізації.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, мотивуючи своє рішення тим, що відповідач створив нестерпні умови праці для позивача, що є різновидом психологічного тиску, а звільнення відбулося за відсутності дійсного волевиявлення працівника.
ВС погодився з висновками судів, зазначив, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 32 КЗпП України).
Тягар доведення законної підстави для звільнення або іншого обмеження прав працівника покладається на роботодавця.
При розгляді спорів про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні з’ясовувати, чи було справжнє волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу, та перевіряти доводи про можливий примус з боку власника.
У цій справі встановлено, що позивача не було належним чином повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме про зміну фактичного постійного місця роботи.
Створення умов, за яких працівник змушений щоденно прокидатися о 5:00 ранку та добиратися до роботи міжміським транспортом за відсутності інших способів вчасного прибуття, негативно впливає на фізичний та емоційний стан і є формою тиску.
ВС підкреслив, що внесення змін до посадової інструкції щодо підпорядкування конкретній особі лише стосовно позивачки (за умови відсутності таких вимог для аналогічних посад в інших відділах) є необґрунтованим та підтверджує факт здійснення психологічного впливу.
Оскільки позивач довела факт здійснення щодо неї тиску, що спонукав її до написання заяви, це свідчить про відсутність у неї вільної волі на звільнення, а отже, наказ про звільнення є протиправним.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 квітня 2026 року у справі № 143/254/24 (провадження № 61-8196св25) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135926269
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.