Несвоєчасне здійснення держреєстрації заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для визнання заповіту недійсним

17 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової
палати розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Наливайківська сільська рада Макарівського району Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання заповіту недійсним.

Суд установив, що спочатку заповідач ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений
державним нотаріусом, на користь ОСОБА_1. Пізніше ОСОБА_4 склав ще один
заповіт, посвідчений секретарем сільської ради, за яким усе своє майно заповів
племінниці ОСОБА_2. Позивач стверджувала, що оспорюваний заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі з порушенням строку внесення, тому вважала, що підпис на другому заповіті зроблено іншою особою. За результатами проведеної експертизи встановлено, що підписи у другому заповіті та у журналі реєстрації нотаріальних дій сільської ради виконані ОСОБА_4.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив у зв’язку з тим, що оспорюваний заповіт
посвідчено уповноваженою особою, а саме секретарем сільської ради у приміщенні сільської ради; заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та змісту, зокрема містить час та місце його посвідчення; заповіт було прочитано вголос та підписано особисто заповідачем. При цьому позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Порушення посадовими особами органів місцевого самоврядування строку внесення відомостей щодо посвідченого заповіту до Спадкового реєстру не свідчить про те, що волевиявлення заповідача під час посвідчення заповіту не було вільним і не відповідало його волі. Ця обставина не є визначеною законом підставою для визнання вказаного заповіту недійсним.

Верховний Суд погодився з таким висновком судів з огляду на таке.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частини перша та друга статті 1257 ЦК України).

Верховний Суд звернув увагу на те , що заповіт має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251–1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (частини третя та четверта статті 1247 ЦК України).

Тлумачення норм цивільного законодавства свідчить, що несвоєчасне
здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Несвоєчасне подання (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору заяви про реєстрацію заповіту ОСОБА_4 у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконання секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі No 755/8776/18 (провадження No 61-4841св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101240485