У справі No 910/4994/19 ТОВ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до банку про розірвання договору поруки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що банк не передав товариству належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують обов’язки боржника за кредитним договором. Унаслідок цього позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019, залишеним без змін
постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів
урегульовано главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання
господарських договорів визначено главою 20 ГК України.
За змістом статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів
в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається
лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке призводить
до неможливості досягнення другою стороною цілей договору. Істотність
порушення визначається лише за об’єктивними обставинами, що склалися у
сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб’єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має жодного значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас мається на увазі не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах ВС від 07.08.2018 у справі No 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі No 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі No 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі No 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі No 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі No 910/4427/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно
до критеріїв, установлених законом. Оцінуючи істотність порушення стороною
договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення
договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також з’ясувати, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013 у справі No 6-75цс13.
При цьому саме лише невиконання первісним кредитором обов’язку з передачі
документів, що підтверджують обов’язки боржника за кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника, з огляду на що посилання скаржника на доцільність застосування до спірних правовідносин частини другої статті 517 ЦК України відхиляться судом.
Товариство не надало доказів того, що непередання відповідачем документів, які підтверджують право вимоги до боржника, перешкоджає йому стягнути з
боржника сплачені ним кошти.
Ураховуючи викладене, КГС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору поруки.
При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд касаційної інстанції відповідно до статті 236 ГПК України взяв до уваги висновки, викладені в постановах ВС від 03.12.2019 у справі No 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі
No 910/5016/19, від 16.01.2020 у справі No 910/5000/19, від 22.01.2020 у справі
No 910/4997/19.
Постанова КГС ВС від 12.03.2020 у справі No 910/4994/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/88245308