За законом, Уповноважений Верховної Ради з прав людини – це особа, яка має здійснювати парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі. Але, на жаль, на практиці часто виходить так, що до захисту прав людини омбудсмен підходить досить вибірково. AdvokatPost вирішив проаналізувати, наскільки ефективно виконує свої обов’язки омбудсман Людмила Денісова та її офіс.
В Україні посада уповноваженого з прав людини з’явилася у 1998 році. За двадцять два роки, цю посаду обіймало троє людей і майже кожного разу обрання нового омбудсмена супроводжувалося політичними «торгами» і скандалами. Зараз цю посаду обіймає Людмила Денісова, і її обрання у 2018 році також було дуже неоднозначним, враховуючи те, що незадовго до голосування було змінено процедуру обрання.
І це одразу відсилає до однієї з головних проблем в роботі омбудсмана: ця посада надто політизована. Наприклад, Людмила Денісова до обрання була членом партії «Народний фронт» і це безпосередньо вплинуло на те, що саме її кандидатуру підтримала діюча на той момент коаліція. Хоча заради справедливості, треба зазначити, що серед усіх кандидатів вона мала найбільш «представницький» профільний досвід: двічі обіймала посаду міністра соціальної політики, а також очолювала відповідний комітет Ради. Але з іншого боку не треба забувати й про те, що представники «Народного фронту» на той момент очолювали і Міністерство юстиції, і МВС і інші структури, контроль роботи яких має бути у фокусі уповноваженого Верховної Ради з прав людини. І дуже велике питання, чи могла бути омбудсмен цілком об’єктивною при оцінці роботи цих відомств.
Хоча на той момент якихось публічних інцидентів, які б вказували на політизованість омбудсмана, не виникало, але ця проблема «випливла» пізніше, коли у 2019 році прізвище Денісової фігурувало у скандалі з «плівками Вовка». На тих записах була інформація про те, що Денісова «сприяла» призначенню до Вищої кваліфікаційної комісії суддів «правильного кандидата» в обмін на те, щоб ОАСК скасував висновки НАЗК про декларування нею недостовірної інформації. Після цього інциденту правозахисники вимагали від омбудсмана відставки, але вона їх проігнорувала.
Скільки коштує комунікація
Друга суттєва проблема в діяльності омбудсмана і його офісу – це відсутність налагодженої системи комунікації і до певної міри непрозора робота. В чому це проявляється? Наприклад у 2019 році у штат секретаріату уповноваженого складав 342 людини, на зарплати яких щомісяця з бюджету йшло 3,5 млн грн. Але навряд чи в когось є розуміння, чим саме займаються всі ці люди і наскільки ефективною є їхня робота. Так само незрозуміло на що саме витрачаються 154 млн грн, які в держбюджеті на 2020 рік передбачені на утримання Офісу омбудсмана.
На думку колишнього омбудсмена Ніни Карпачової, збільшення чисельності співробітників апарату Офісу омбудсмана мало б призводити до підвищення ефективності його роботи, але цього не відбувається. «На даний момент, у Офісі омбудсмана працює більше 300 людей. За чотирнадцять років, які я була уповноваженою, у моєму Офісі працювали максимум 100. Зверніть увагу на те, що офіс Денісової – це як три моїх офіси, тому ефективність мала б бути у три рази вище», – сказала вона в коментарі Advokat Post.
До речі, про ефективність і комунікації. Наразі більшу частину інформації про діяльність омбудсмана громадськість отримує зі сторінки Офісу уповноваженого у Facebook.Так відбувається через те, що офіційний сайт Офісу, м’яко кажучи, застарілий. Це визнає і сама Денисова.
Але вирішити це питання вона чомусь намагається не в рамках існуючого фінансування, а із залученням грошей, передбачених на боротьбу з коронавірусом. У травні 2020 року вона звернулася до Кабінету Міністрів з проханням виділити з фонду боротьби з COVID-19 3,5 млн гривень на створення веб-сайту, 10 млн гривень – на ремонт приміщень офісу, а також 1 млн грн – на відрядження в рамках національного превентивного механізму.
Якщо навіть не брати етичність такого «прохання», то є багато питань щодо обсягу коштів, які омбудсман хоче витратити на сайт, особливо враховуючи те, що навіть попереднього технічного завдання на сайт Денісова не надавала. У липні ЗМІ писали, що за оцінками різних IT-компаній сума в 3,5 млн гривень за сайт може бути значно завищеною.
Хоча, як повідомили Advokat Post у секретаріаті Кабінету Міністрів, уряд так і не виділив ці кошти. І тому Денісова почала їх просити… в європейських партнерів. При чому тут «знайшлася» нова аргументація: якщо у зверненні до уряду йшлося лише про моральну застарілість сайту, то європейцям вона розповідала про те, що «сайт постійно зазнає хакерських атак з боку країни-агресора РФ».
Наразі інформації про те, що європейські партнери будуть фінансувати розробку сайту нема. І така перспектива виглядає загалом доволі примарною, особливо зважаючи на те, що за інформацією Advokat Post, іноземні партнери доволі скептично оцінюють її діяльність і не проти зміни персони уповноваженого.
Звернення без відповідей
Що ж стосується безпосередньої роботи Людмили Денісової у сфері захисту прав людини, то і тут є питання. З одного боку, вона дійсно опікується питаннями захисту прав українців, зокрема, незаконно затриманих в Росії і на тимчасово окупованих територіях, та в інших країнах, соціальними та іншими пов’язаними питаннями.
З іншого боку, коли мова стосується питань більш специфічних і менш «піарних», то тут починають виникати проблеми. Показовою з цієї точки зору є ситуація, коли адвокати звертаються до Офісу уповноваженого з питань щодо доступу до персональних даних з обмеженим доступом за адвокатськими запитами. Замість того, щоб сприяти системному врегулюванню цього питання, Офіс «відфутболює» адвокатів до інших органів і обмежується відписками. Хоча до того, як омбудсменом стала Денисова, в Офісу була зовсім інша позиція.
І це – лише один системний приклад. Якщо ж звернутися до Єдиного державного реєстру судових рішень, то можна знайти десятки постанов і ухвал зі скаргам різних людей, які стосуються визнання протиправною бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Більше того, навіть народні депутати скаржаться на те, що Офіс омбудсмана далеко не з першого разу реагує на їхні звернення.
«Доводиться направляти по декілька депутатських запитів до Офісу омбудсмана, щоб вони звернули увагу на аспекти порушення прав, в тому числі, у державних органах, які стосуються громадян України, тільки після цього від Офісу може бути якась реакція. Я вважаю, що так не має бути, а рішення мають ухвалюватися швидко та якісно», – розповів Advokat Post нардеп Тарас Тарасенко.
Він зазначає, що з боку представників громадянського суспільства лунає доволі багато критичних відгуків щодо роботи Офісу омбудсмана. До того же якість відповідей, консультацій та допомоги від Офісу не достатньо висока, тому люди часто залишаються незадоволеними відсутністю належної уваги.
Шанс на оновлення
Щоб змінити цю ситуацію, ще у квітні 2020 року Тарас Тарасенко зареєстрував законопроект про зміни до законодавства щодо Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Пропозиції щодо змін він напрацьовував з урахуванням рекомендацій міжнародних експертів, які в 2017-2019 роках в рамках проекту Twinning, що фінансувався ЄС у рамках Європейського інструменту сусідства (ЄІС) аналізували, як можна посилення ефективності роботи Уповноваженого та його Секретаріату.
Запропоновані зміни покликані забезпечити фінансові гарантії роботи Офісу омбудсмена, дозволити посилити його грамотними фахівцями і підвищити ефективність роботи. «Однією з головних проблем Офісу омбудсмана є те, що реакція на її дії з боку інших органів влади є занадто незначною, реальних результатів у захисті прав людини доволі мало, а якоїсь правової відповідальності також ніхто не несе», – розповідає Тарас Тарасенко.
За логікою цього документа, у разі його ухвалення мають бути проведені нові вибори омбудсмана. Але за словами нардепа, це положення викликало найбільше зауважень серед усіх інших пунктів законопроекту. Тому зараз він разом з колегами доопрацьовує документ, але налаштований зберегти в ньому пункт про обрання нового уповноваженого, враховуючи ті правові питання, які виникли при обранні Людмили Денісової і запит суспільства.