14 грудня 2020 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Суд встановив, що ВДВС Кременецького районного управління юстиції відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим судом у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Суд виходив із того, що за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки,яке знаходиться на примусовому виконанні, вимога заявника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути задоволена, оскільки відсутні відомості про повне погашення боргу.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції та повернув скаргу заявнику. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того,що тлумачення пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України свідчить про те, що оскарження ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в апеляційному порядку окремо від рішення суду не передбачено.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду з огляду на таке.
У статті 353 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Положення пункту25 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв’язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.
Однак особливість ухвали про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.
Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не переглядається в апеляційному порядку, та безпідставно закрив апеляційне провадження, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 червня 2020 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для продовження розгляду.Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі No 1909/3089/2012(провадження No 61-11723сво20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749685