Під час марафону вебінарів до дня медичного працівника у Вищій школі адвокатури, Гретченко Лариса, адвокат, медіатор, керівник центру “Адвокат дитини” ВША НААУ, заступник Голови Комітету з сімейного права НААУ, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, член Комітету з питань гендерної політики, що діє в складі НААУ, тренер курсу програми Ради Європи HELP «Основні принципи захисту прав людини у сфері біомедицини», розповіла про особливості правосуб’єктності у медичних правовідносинах за участі дитини.
Якщо говорити про поняття медичних правовідносин, в першу чергу потрібно сказати про ті суспільні відносини, які врегульовані медичним правом, які виникають у процесі надання медичної допомоги та забезпечення охорони здоров’я населення. В цих правовідносинах учасники наділені правами і мають певні юридичні обов’язки.
По кваліфікації медичних правовідносин йде мова в першу чергу про тих, хто надає медичну допомогу (медичні працівники або фізичні особи підприємці).
До суб’єктів, що отримують медичну допомогу і які знаходяться в контексті основ законодавства України, належать не лише громадяни України , а й іноземці, і особи без громадянства.
Тобто, всі ті, хто звернулися за медичною послугою чи висловили свою згоду на її отримання, або перебувають у такому стані, що зумовлює необхідність надання екстреної медичної допомоги за неможливості отримання добровільної згоди, так звані «пацієнти».
На сьогодні велике значення мають ті підрозділи, які сприяють наданню медичної допомоги, це:
- бухгалтерські підрозділи
- кадрові підрозділи
- статистичні підрозділи
- юридичні підрозділи
Суб’єкти медичних правовідносин:
- пацієнт;
- законний представник пацієнта;
- член сім’ї пацієнта;
- медичний працівник;
- заклад охорони здоров’я;
- фізична особа – підприємець, яка провадить господарську діяльність з медичної практики.
«Особливі суб’єкти»:
- ненароджена дитина;
- сіамські близнюки (розділені/нерозділені)
Основи законодавства України визнають пацієнтом кожну фізичну особу, яка звернулася за медичною допомогою або якій така допомога надається.
Важливо, що пацієнт не тотожно поняттю хворий, оскільки поняття пацієнта – це спеціальний правовий статус фізичної особи, яка перебуває у правових відносинах з іншими учасниками медичної сфери.
Хворий – біологічний статус, що характеризує відхилення від норми у стані організму, причому не лише людського.
Говорячи про пацієнта, потрібно відразу вирізняти такі дві ключові ознаки:
- Фізична особа вступила у правовідносини з медичним закладом, незалежно від форми власності
- Організм такої особи є об’єктом надання медичної допомоги або медичної послуги.
Що стосується дитини, то її ключові правові можливості безпосередньо пов’язані з правом на охорону здоров’я.
Медичні наукові досліди можуть проводитися виключно на повнолітній особі. Діти не можуть бути суб’єктами таких відносин, але діти мають право:
- на правильне надання медичної допомоги
- на вибір лікаря та методи лікування
- на відмову від лікування
- на отримання достовірної та повної інформації
- право на таємницю про стан здоров’я
Такі ключові правомочності безпосередньо залежать від вікового статусу і саме в медичних правовідносинах реалізуються маленькими пацієнтами посередництвом законного працівника.
Говорячи про право на вибір лікаря та вибір методів лікування, розглядається особа, яка досягла 14 років.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності, усвідомлює значення своїх дій та має керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Законними представниками дитини є батьки (усиновлювачі) відносно своїх малолітніх та неповнолітніх дітей в силу прямої вказівки та прямої норми закону, також опікун, піклувальник щодо малолітньої особи і неповнолітньої особи відповідно, та орган опіки та піклування, адміністрація будинку дитини, інтернату тощо.
Не є законними представниками пацієнта – дитини бабуся, дідусь, сестра, брат, тітка, дядько та інші родичі, якщо за рішенням суду їм не надано таких повноважень, не оформлено опіку (піклування) або не видано довіреності батьками дитини.