Особливості встановлення факту загибелі військовослужбовця: про що говорить законодавство та судова практика? – про ключові тенденції від адвоката Лариси Гретченко

Лариса Гретченко, адвокат, медіатор, керівник Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ, заступник Голови Комітету з сімейного права НААУ, провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Встановлення факту смерті (загибелі) військовослужбовця: актуальне законодавство та судова практика».

Під час вебінару лектор передусім звернула увагу на зміни в складі нормативно-правових актів, що стосуються правовідносин за темою.

Постановою від 06.12.2022 року № 1346 «Деякі питання формування Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (із змінами), зокрема, встановлено, що:

  • такий Перелік затверджується Мінреінтеграції за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій;
  • до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій;
  • до переліку включається тимчасово окупована російською федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;
  • у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

27.12.2022 року набув чинності наказ Мінреінтеграції України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно, втратив чинність наказ Мінреінтеграції України від 25.04.2022 року за № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року».

Сповіщення сім’ї або близьких родичів загиблого (померлого), зниклого безвісти, захопленого в полон або заручником, інтернованого у нейтральну державу військовослужбовця або працівника про місце, дату, причину (обставини) його загибелі (смерті), зникнення безвісти, захоплення в полон або заручником, інтернування, видача документів, необхідних для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг, установлених законодавством є одним із основних завдань обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, що унормовано Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року № 280 (набрання чинності відбулось 25.11.2022 року)

Загибель (смерть) військовослужбовця підлягає державній реєстрації органом РАЦС у встановленому законодавством порядку, а для тих, які перебувають за кордоном, – у закордонних дипломатичних установах України (посольствах, консульствах, представництвах тощо).

Особовий склад, який безповоротно вибув унаслідок загибелі (смерті) та з інших причин, становить безповоротні втрати особового складу. Вони поділяються на бойові безповоротні втрати та інших загиблих (померлих).

До бойових безповоротних втрат належать особи, які:

  • загинули під час виконання бойового завдання, від застосування противником зброї масового ураження й інших видів зброї,
  • померли унаслідок поранення, контузії, каліцтва, хвороби та з інших причин під час бойової обстановки, перебування в полоні (заручниках),
  • загинули унаслідок подій і нещасних випадків під час виконання бойових завдань.

До інших загиблих (померлих) належать особи, які:

  • померли від захворювання та з інших причин, не пов’язаних з участю в бойових діях,
  • покінчили життя самогубством,
  • загинули від необережного поводження зі зброєю, через порушення заходів безпеки, унаслідок позастатутних взаємовідносин, в аваріях, катастрофах та інших випадках, не пов’язаних із виконанням бойових завдань.

Порядок дій посадових осіб Збройних Сил України щодо організації поховання
військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби визначений однойменною Інструкцією, затвердженою наказом Міноборони України № 185 від 05.06.2001 року (із змінами).

В обговоренні питання обрання ефективного способу захисту прав та інтересів заявника, лектор порівняла характерні відмінності між порядком оголошення особи померлою на противагу встановленню факту смерті (загибелі). Ураховуючи приватність кожного випадку смерті чи загибелі військовослужбовця, аналізу та оцінці підлягають наступні чинники:

  • Оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 ЦКУ, ст. ст. 305 – 309 ЦПК України):
  • строки;
  • передумови та обставини;
  • вид і тривалість провадження;
  • правові наслідки;
  • Встановлення факту смерті (загибелі) особи (ст. 315, ст. 317 ЦПК України):
  • коло заявників;
  • спрощена процедура;
  • індивідуальна доказова база;
  • невідкладний розгляд справи;
  • негайне виконання рішення.

В огляді судової практики увагу приділено правовим позиціям Верховного Суду, а саме:

  • Стосовно відсутності вимоги подання відмови органу ДРАЦС – Постанова ВС від 27.09.2021 року у справі № 756/8168/21. Заява про встановлення факту смерті може бути подана до будь-якого суду України за межами тимчасово окупованої території, незалежно від місця проживання заявника (частина перша статті 317 ЦПК в редакції на момент ухвалення судового рішення). При цьому положення статті 317 ЦПК України не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення відповідного факту, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.

У цьому аспекті Лариса Гретченко відзначила різність підходу місцевих судів щодо вимоги подання заявником письмової відмови органу РАЦС, та як приклад навела судові рішення:

  • щодо залишення заяви без руху зі встановленням строку для усунення недоліків;
  • задоволення заяви з оцінкою судом доказів попереднього звернення заявника до органу РАЦС, наявності письмової відмови чи за відсутності такої.
  • Стосовно висновку щодо застосування норми права у справах про встановлення факту загибелі військовослужбовця – Постанова Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року по справі № 490/6057/19-ц. Встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії російської федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації.

Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії російської федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого військовослужбовця.

Тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме: отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім’ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім’ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами.

Верховний Суд, як вказано у постанові від 05.12.2022 року по справі № 490/6057/19-ц, вважає, що суди, розглядаючи заяву ОСОБА_1, не звернули уваги на суть та мету цієї заяви – встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією російської федерації проти України.

Суди попередніх інстанцій розділили вимогу заявника на встановлення:

  • факту смерті військовослужбовця та
  • факту військової агресії російської федерації,

зробивши висновок про те, що у першому випадку такі факти судами не встановлюються, а в другому – про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі нормативно-правових актів.

Фактичною ж підставою звернення до суду заявника стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю та збройною агресією російської федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій.

Лектор відзначила про Окрему думку суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Грушицького А.І., Крата В.І. щодо постанови ВС у складі ОП КЦС від 05.12.2022 р. по справі № 490/6057/19-ц.

За змістом Окремої думки висловлено, що у справі, яка переглядалася, суди обґрунтовано вважали, що:

  • факт військової агресії російської федерації є загальновідомим та закріпленим на підставі відповідних нормативно-правових актів;
  • законодавством передбачено позасудову процедуру надання особам статусу сім’ї загиблого під час АТО і цей факт щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, вже встановлений у позасудовому порядку.

Як значиться в Окремій думці, у цій справі Об’єднаній палаті потрібно було:

  • відступити від висновку щодо застосування частини другої статті 315 ЦПК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2020 року у справі № 711/7922/17;
  • вказати, що статтею 315 ЦПК України передбачена можливість встановлення виключно фактів, що мають юридичне значення, а не причинного зв’язку між фактами;
  • касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені рішення – без змін.

За наслідком касаційного розгляду справу 490/6057/19-ц направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.