Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження за ст. 221 КПК та оскарження відмови у наданні матеріалів: адвокат Ірина Гловюк

Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Ознайомлення з матеріалами кримінального провадження за ст. 221 КПК та оскарження відмови у наданні матеріалів для ознайомлення”, Гловюк Ірина, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання “Barristers”, розповіла про конвенційне право обвинуваченого мати достатні можливості для захисту, розглянула питання тлумачення ст. 221 КПК України.

Стаття 221 КПК є доволі складною в застосуванні через ряд оцінних формулювань, оцінних категорій, які в ній закладені і тому є різночитання і різний підхід стосовно того як її застосовувати на практиці.

Говорячи про конвенційні права обвинуваченого, то у статті 6, яка регламентує право на справедливий суд у кримінальному провадженні, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у безпосередньому формулюванні не має прямо передбачено права на ознайомлення з матеріалами провадження. Разом з тим, у практиці суду це право виводиться із права передбаченого пунктом b) – мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

ЄСПЛ постійно підкреслює важливість такого ознайомлення, а також підкреслює, що право на ознайомлення не розглядається, як абсолютне право.

Отже, ЄСПЛ зазначає у ряді рішень, що поміж засобами, які мають бути надані обвинуваченому, є можливість, з метою підготувати свій захист, ознайомлюватись із результатами слідства, накопиченими протягом усього часу його провадження. І це право на ознайомлення виводиться із засади змагальності, оскільки змагальне провадження означає, в принципі, можливість для сторін знати і коментувати усі складові наданої доказової бази і усі зауваження, надані для того, щоб вплинути на рішення суду.

Як правило стаття 6 § 1 вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, як на обвинувачення, так і на виправдання.

Питання доступу до доказів може виникнути відповідно до статті 6, оскільки докази, про які йде мова, є доречними для справи заявника, зокрема, якщо це має важливе значення для обвинувачень, висунутих проти заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них покладалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання. Відповідні докази в цьому контексті – це не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших.

Проте, від обвинуваченого можливо очікувати наведення конкретних підстав для його або її клопотання про доступ до доказів, а національні суди мають право перевірити обґрунтованість цих причин.

У будь-якому випадку, в системах, у яких органи прокуратури за законом зобов’язані брати до уваги факти як за, так і проти підозрюваного, процедура, за допомогою якої органи прокуратури самі намагаються оцінити, що може бути доречним до справи, а що ні, без будь-яких наступних процесуальних гарантій прав на захист, не може відповідати вимогам статті 6 § 1.

Тобто, право на розкриття необхідних доказів не є абсолютним. У певній кримінальній справі можуть бути присутні й конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захистити свідка, який може зазнати переслідування, або ж збереження у таємниці поліцейських методів розкриття злочинів, і ці інтереси необхідно врівноважити з правами обвинуваченого. У певних випадках може бути необхідно приховати від захисту певні докази, аби захистити основоположні права іншої особи або ж об’єкт особливого суспільного значення. В кожному випадку, з точки зору статті 6 § 1 правомірними є тільки ті заходи обмеження прав захисту, які є абсолютно необхідними.

Для того ж, аби гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, спричинені для захисту обмеженням його прав, повинні бути належно компенсовані у ході провадження в судових органах.

Відповідно статті 221 КПК:

  • · Слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.
  • · Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.
  • · Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, що містяться в інформаційно-телекомунікаційній системі досудового розслідування, здійснюється шляхом надання доступу до них або надання електронних копій чи примірників таких матеріалів.