Обставини справи
Компанія-заявник у справі займалася збором відпрацьованих рідин з суден у портовому регіоні міста Роттердама.
У певний час Служба розвідки та розслідування (Inlichtingen- en opsporingsdienst)
Міністерства житлового будівництва, просторового планування та навколишнього середовища (Ministerie van Volkshuisvesting, Ruimtelijke Ordening en Milieubeheer – далі VROM-IOD) провела спеціальне розслідування. Служба у значенні Закону про спеціальну слідчу службу (Wet op de bijzondere opsporingsdiensten), яка діяла під керівництвом прокурора (officier van justitie), розпочала розслідування щодо іншого збирача відпрацьованих рідин із суден – компанії I., яку підозрювали у причетності до утилізації забруднених відходів усупереч законодавству про охорону навколишнього середовища.
У контексті цього кримінального розслідування VROM-IOD, належним чином
уповноважена слідчим суддею (rechter-commissaris), перехопила телефонні розмови деяких співробітників компанії I. Серед них були розмови між працівником компанії І. та працівником компанії-заявника.
Деякі з цих перехоплених розмов було ідентифіковано як такі, що становлять
потенційний інтерес для Управління з питань конкуренції Нідерландів (Nederlandse Mededingingsautoriteit – NMA), оскільки вони містили ознаки фіксації цін. В офіційному протоколі, складеному посадовою особою VROM-IOD ці ознаки фіксації цін були зазначені, а короткі стенограми деяких із цих розмов були додані до нього.
У подальшому, відповідальний прокурор дав дозвіл відповідно до Закону про судові та кримінальні дані (Wet Justitiële en Stravorderlijke gegevens – WJSG) на передачу офіційного протоколу, включаючи додатки Управління з питань конкуренції Нідерландів.
Згодом NMA розпочало офіційне розслідування можливих порушень Закону про
конкуренцію (Mededingingswet) компанією-заявником.
Кілька разів у 2009 та 2010 роках відповідальний прокурор дав дозвіл на передачу до NMA подальшої добірки стенограм та аудіофайлів телефонних розмов, перехоплених протягом першого кримінального розслідування. З інформації в матеріалах справи випливало, що разом з цими передачами відбувались контакти між посадовими особами VROM-IOD та NMA щодо відбору даних, які могли мати значення для розслідування фіксації цін.
В подальшому NMA використало отримані дані під час розслідування участі компанії-заявника у фіксуванні (встановленні) цін.
За результатами цього розслідування компанія-заявник була оштрафована за порушення Закону про конкуренцію. Нею була порушена адміністративна справа з оскарження цього рішення. Незважаючи на успіх у регіональному суді, Вищий
адміністративний суд з питань торгівлі та промисловості скасував це рішення та направив справу на новий розгляд до цього ж суду.
Компанія-заявник вказувала, що передача NMA даних, що не мали стосунку до кримінального розслідування, становила порушення її прав за статтею 8 Конвенції.
Оцінка Суду
(a) Чи було втручання – передача NMA даних, отриманих в межах кримінального
розслідування шляхом прослуховування телефонних розмов за участю працівників компаній, становила втручання в права компаній-заявників за статтею 8 Конвенції. Оскільки їхні скарги стосувалися передачі цих даних, а не їхнього перехоплення – законність якого не оскаржувалася – ЄСПЛ виходив з того, що дані були отримані за допомогою методів, сумісних зі статтею 8 Конвенції. Однак, оскільки їхня подальша передача відбулася без відома компаній-заявників, ЄСПЛ визнав, що стандарти, розроблені ним щодо заходів таємного спостереження, також мають відношення і до цих справ.
b) Чи було втручання відповідно до закону – ЄСПЛ надав ствердну відповідь.
Відповідно до нідерландського законодавства втручання мало правову основу, а саме стаття 39f Закону про судові та кримінальні дані (далі – WJSG), та відповідало вимозі передбачуваності. Зокрема, щодо останнього ЄСПЛ встановив наступне.
Оскільки на момент передачі даних, про які йдеться, відповідні кримінальні розслідування ще тривали, повідомлення могло б скомпрометувати кримінальне
розслідування, проведення негласних слідчих заходів і розслідування щодо компаній-заявників NMA. Отже, за цих обставин передача мала відбутися без попередньої обізнаності компаній-заявників. Подібно до того, як ЄСПЛ вирішив щодо заходів таємного спостереження, таких як перехоплення комунікацій, вимога передбачуваності в контексті, про який йдеться, не може означати, що органи влади були зобов’язані повідомити компанії-заявників про те, що вони збираються передавати кримінальні дані до NMA.
Також в усталеній практиці ЄСПЛ існувала різниця між ситуацією негласних слідчих заходів та втручанням шляхом передачі даних у розглядуваних справах, яке було наслідком втручання, що вже передбачало гарантії проти свавілля, і яке за припущенням ЄСПЛ відповідало вимогам статті 8 Конвенції. З цієї причини
повноваження передавати дані, отримані в результаті такого втручання, не були
«необмеженими». Тим не менш, як і у справах про таємне спостереження, ЄСПЛ
розглянув питання, чи застосовне національне законодавство, включно з його
тлумаченням національними судами, надало компаніям-заявникам адекватну інформацію щодо обсягу та способу реалізації дискреційних повноважень органів влади з передачі даних.
Національне законодавство встановлює межі та умови передачі кримінальних
даних і містить чіткі вказівки щодо реалізації повноважень про передачу даних. Крім того, на підставі статті 39f WJSG можна було передбачити, що NMA, якій доручено забезпечити виконання Закону про конкуренцію, була уповноважена отримувати кримінальні дані від органу прокуратури. Дозвіл на отримання цих даних жодним чином не залежав від слідчих повноважень організації-одержувача. Це також слідувало з міркувань Вищого адміністративного суду з питань торгівлі та промисловості, що WJSG чітко передбачав можливість, за дотримання суворих умов, що отримані за допомогою примусових заходів у кримінальному провадженні дані, можуть бути передані іншим визначеним державним органам, які самі не мають компетенції такі заходи застосувати.
Крім того, з огляду на визначення кримінальних даних у WJSJ, його законодавчу
історію та тлумачення цього визначення відповідними національними судами у справах компаній-заявників, підтверджене практикою Верховного суду, було
достатньо передбачувано, що дані, які використовувались для кримінального
обвинувачення, також можуть передаватися.
Стаття 39f WJSG не вказувала, у якій формі необхідно проводити урівноваження.
Однак рішення прокурора про передачу кримінальних даних за національним
законодавством було кваліфіковано як фактичний акт, а не як рішення
адміністративного органу, пов’язане з правовим актом публічного права, який
вимагав письмового обґрунтування. У цьому відношенні ці справи відрізнялися від рішення ЄСПЛ у справі Dragojević v. Croatia, де формальні вимоги були прямо
передбачені відповідним національним законодавством. Тому ЄСПЛ не вбачив
підстав сумніватися у висновку Вищого адміністративного суду з питань торгівлі та промисловості про те, що він мав провести власне урівноваження при оцінці того, чи були отримані докази законно передані до NMA, яка їх використала у провадженні з накладення адміністративного штрафу та, у цьому контексті, чи відповідала передача даних, про які йдеться, вимогам статті 8 Конвенції. Такий підхід слідує з усталеної (прецедентної практики) Верховного суду.
Оскільки компанії-заявники у справі Burando Holding B.V. та Port Invest B.V.
стверджували, що деякі з передач даних мали місце тоді, коли ці дані мали б бути
знищені, з огляду на застосовне національне законодавство, ЄСПЛ не знайшов
підстав сумніватися у висновку Вищого адміністративного суду про те, що це не так.
Отже, застосовне законодавство надавало компаніям-заявникам адекватне
уявлення про обставини та умови, за яких прокуратура мала право вдатися до оскаржуваної передачі даних. Дослідницька взаємодія між цим органом та NMA
була достатньо передбачуваною. В межах відповідної національної правової системи два уповноважені державні органи, які мають окремі завдання та досвід, мали б координувати свою діяльність для виявлення даних, що мають відношення до переконливого загального інтересу, необхідного відповідно до статті 39f для їх передачі. Не було жодних ознак того, що хтось інший, окрім прокуратури, відповідав за відбір даних, до яких мала доступ NMA, або що вона отримала доступ до більшої кількості інформації, ніж було необхідно для санкціонованої мети.
(c) Чи була легітимна мета для втручання – ураховуючи свої попередні висновки у справах про конкуренцію, ЄСПЛ встановив, що передача даних слугувала легітимній меті захисту економічного добробуту країни.
(d) Чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві – що стосується
питання існування адекватних гарантій для уникнення зловживань у розглянутих
справах, то як вже зазначалося, національне законодавство встановлювало межі та умови для передачі кримінальних даних, а також містило чіткі вказівки щодо реалізації таких повноважень. Крім того, із законодавчої історії WJSG випливало, що існування «переконливого загального інтересу» було прямо пов’язане з законними цілями, визначеними пунктом 2 статті 8 Конвенції.
Зокрема існував широкий постфактум судовий нагляд. Компанії-заявники мали
змогу оскаржити законність передачі даних та їх відповідність Конвенції в межах
адміністративного провадження щодо рішення NMA про накладення штрафу. Крім того, цивільні суди були наділені юрисдикцією ухвалювати рішення щодо законності передачі даних в межах деліктного провадження. Висновок про незаконність в контексті такого провадження міг перешкодити NMA використовувати дані. Проте компанії-заявники цим засобом правового захисту не скористалися.
Ураховуючи характер і ступінь втручання в поєднанні з гарантіями, що містяться в національному законодавстві, зокрема запобіжні заходи, вжиті під час передачі даних, отриманих шляхом перехоплення комунікацій, іншому органу державної влади, ЄСПЛ переконався, що система була достатньо здатною уникнути зловживання владними повноваженнями та встановив, що стаття 8 Конвенції не вимагала ex ante (попереднього) дозволу суду в контексті, про який йдеться.
Що стосується пропорційності втручання, то ЄСПЛ встановив, що національні суди ретельно вивчили факти, оцінили законність передачі відповідно до WSJG і
провели адекватне урівноваження інтересів, про які йдеться, відповідно до статті 8 Конвенції. Компанії-заявники не надали жодних аргументів щодо того, чому баланс, установлений органами влади, в їхній справі був несправедливим.
Наостанок національні органи влади навели відповідні та достатні причини для
обґрунтування необхідності та пропорційності передачі даних для цілей виконання закону про конкуренцію.
ЄСПЛ також одноголосно встановив, що порушення статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції не було, оскільки компанії-заявники у своєму
розпорядженні мали ефективний засіб правового захисту для подання своїх скарг.
Висновок
Відсутність порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 16 травня 2023 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.