Обставини справи: за вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3186,52 грн та 288 456 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без зміни.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову та повернуто рішення на новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Обґрунтування позиції ККС: ВС визнав слушними доводи у касаційній скарзі в частині неправильного вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2.
З посиланням на ч. 1 ст. 129, ч. 4 ст. 128 КПК суд вказав, що, задовольняючи позовні вимоги потерпілого, місцевий суд у вироку формально зазначив, що цивільний позов потерпілого підлягає задоволенню, не перевірив усіх вимог позивача, не оцінив наданих ним доказів відповідно до ст. 94 КПК, не обґрунтував та не вмотивував свого рішення в частині вирішення цивільного позову відповідно до вимог статей 370, 374 КПК.
Попри те, що на вказані порушення закону захисник та обвинувачений ОСОБА_1 посилалися в апеляційний скарзі, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх, не зіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також не зазначив в ухвалі. Замість цього суд обмежився твердженням проте, що цивільний позов вирішено судом першої інстанції за правилами, встановленими в КПК, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав такого рішення.
При визначенні розміру суми, яку необхідно стягнути із засудженого у рахунок відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди, місцевий суд констатував, що її встановлено з урахуванням вимушених змін звичайного способу його життя й зусиль, які необхідно буде докласти для відновлення здоров’я. Обґрунтовуючи своє рішення, суд послався на висновок судово-психологічної експертизи, згідно з яким встановлено можливий орієнтовний розмір грошової компенсації потерпілому за завдані страждання – 72 розміри МЗПза завдані страждання на момент винесення відповідного рішення суду.
Однак суд не врахував, що згідно з ч. 10 ст. 101 КПК висновок експерта не є обов’язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, і вказаний вище висновок психологічної експертизи не звільняв суд від необхідності обґрунтувати та вмотивувати своє рішення в частині цивільного позову виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Так, рішення суду про стягнення із засудженого (як цивільного відповідача) саме 288456 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди не можна визнати таким, що повною мірою відповідає вищезазначеним критеріям.
Місцевий суд не повною мірою врахував ступінь винуватості потерпілого ОСОБА_2, котрий, керуючи велосипедом, грубо порушував ПДР, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди в повному обсязі, місцевий суд взагалі не мотивував свого рішення в цій частині, не виклав змісту позовних вимог, не спростував доводів сторони захисту і не навів обґрунтованих мотивів своїх висновків.
Тому вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.
У свою чергу суд апеляційної інстанції в ухвалі переконливо не спростував доводів захисника та обвинуваченого про необґрунтоване стягнення з останнього відповідних сум, не дав відповідей на аргументи скаржників про безпідставне задоволення цивільного позову.
Таким чином,ухвала апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 21.05.2020 у справі No202/3076/18 (провадження No 51-238км20) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89479850