22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
(далі – АТ «Укрзалізниця») у справі за клопотанням Головного управління
Міністерства фінансів республіки білорусь у м. Мінську про визнання та надання
дозволу на примусове виконання на території України рішення економічного суду
Мінської області від 18 вересня 2019 року у справі No 84-13/2019 про стягнення
державного мита з АТ «Укрзалізниця» у розмірі 5 084,21 білоруських рублів.
Суди установили, що рішенням економічного суду Мінської області від 18 вересня 2019 року у справі No 84-13/2019 за позовом Мінського транспортного республіканського унітарного підприємства «Мінське відділення білоруської залізничної дороги» до АТ «Укрзалізниця» про стягнення збитків стягнуто з АТ «Укрзалізниця» суму збитків та відшкодування сплаченого державного мита.
Водночас означеним рішенням економічного суду м. Мінська примусове
стягнення сплаченого державного мита не здійснювалося, що підтверджено довідкою суду від 14 жовтня 2020 року.
Задовольняючи клопотання стягувача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що передбачені статтею 466 ЦПК України
вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення
іноземного суду заявником виконані, а визначених статтею 468 ЦПК України
підстав для відмови у задоволенні цього клопотання не встановлено.
Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні
клопотання відмовив з огляду на таке.
Згідно зі статтею 465 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо
стягувачем (його представником) або відповідно до міжнародного договору,
згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником).
Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання
дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України.
Таким міжнародним договором є Конвенція про правову допомогу і правові
відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року No 240/94-ВР (далі – Конвенція).
Статтею 53 Конвенції визначено порядок звернення з клопотанням про дозвіл на примусове виконання рішення до компетентного суду договірної сторони.
Законом України від 01 грудня 2022 року No 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові
відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року»
(далі – Закон No 2783-IX) зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції та Протоколу до Конвенції про правову
допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року No 140/98-ВР (далі –
Протокол до Конвенції).
Одночасно вказаним законом постановлено вийти з Конвенції та Протоколу до Конвенції.
Закон No 2783-IX набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Міністерство юстиції України листом від 11 січня 2023 року No 3396/12.1.1/18-23
надало роз’яснення про те, що з дати зупинення дії Мінської конвенції та Протоколу до неї, зокрема:
- – не здійснюватиметься співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації та республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги у цивільних та кримінальних справах та екстрадиції на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції;
- – визнання і виконання судових рішень російської федерації та республіки білорусь на території України можливо на основі принципу взаємності відповідно до статей 462 і 471 ЦПК країни;
- – у разі необхідності визнання і виконання рішень судів України на території
російської федерації та республіки білорусь слід також виходити з принципу
взаємності та звертатися заінтересованим особам до відповідних судів цих держав; - – пред’явлення на території України судових рішень російської федерації та республіки білорусь, що підтверджують будь-які факти і за своїм характером не потребують примусового виконання, можливо після визнання такого рішення судом України відповідно до глави 2 розділу ІХ ЦПК України.
Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначені статтею 468 ЦПК
України.
Отже, з урахуванням того, що з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення економічного суду Мінської області від 18 вересня 2019 року у справі No 84-13/2019 про стягнення
державного мита з АТ «Укрзалізниця» Головне управління Міністерства фінансів
республіки білорусь у м. Мінську звернулося на підставі Конвенції, дію якої зупинено Законом No 2783-IX на час перегляду справи у суді касаційної інстанції, це є підставою для застосування положення пункту 9 частини другої статті 468 ЦПК України та відмови у задоволенні цього клопотання.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі No 757/55158/20-ц (провадження No 61-18314св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109242031