Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат виступив із доповіддю на тему «Недійсні правочини: проблемні аспекти судової практики».
Про це повідомляє Судова влада.
Доповідач сказав про співвідношення недійсних і невчинених правочинів. «По своїй суті невчинений правочин – це юридичне ніщо, яке з точки зору недійсності не повинно існувати в обороті, і такого роду питання не мають поставати», – зауважив він. Очевидно, що при рекодифікації варто унеможливити існування конструкції на рівні ЦК України.
При аналізі окремих підстав оспорюваності та нікчемності правочину Василь Крат торкнувся питання щодо можливості оспорення правочину, який суперечить нормам публічного права, наприклад ПК України. Він зазначив, що в разі використання учасником цивільного обороту приватноправового інструментарію всупереч його призначенню, зокрема щоб отримати податкову вигоду, держава має застосовувати інші варіанти реагування. Наприклад, якщо договір підряду називається сторонами договором купівлі-продажу з метою мінімізації податків, то здійснюється перекваліфікація такого договору і нараховуються податкові зобов’язання.Також часто за допомогою визнання того чи іншого договору недійсним сторони намагаються зняти публічний арешт тощо.
Суддя звернув увагу і на проблематику «подвійної оренди» та недопустимості застосування в такому разі конструкції правочину, оскільки відносини мають регулюватися ст. 620 ЦК України. Законодавець не виключає можливості укладення декількох договорів найму щодо однієї речі. При цьому допустимо виокремити дві відмінні ситуації: наймодавець укладає декілька договорів найму з кількома наймачами, які одночасно користуються різними частинами однієї речі. За такої ситуації навіть гіпотетично не може постати питання про недійсність другого договору найму; наймодавець укладає два договори найму з двома різними наймачами щодо однієї речі. В такому разі правових підстав для недійсності договорів найму внаслідок того, що одна річ є предметом у двох договорах найму, немає, а до правовідносин наймодавця та наймачів слід застосовувати ст. 620 ЦК України.
При розкритті специфіки недійсності односторонніх правочинів (видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору, прощення боргу) суддя звернув увагу, що можливе викладення законодавчого матеріалу так, як пропонується в концепції, з урахуванням положень Модельних правил європейського приватного права (DCFR). Тобто норми про недійсність викладаються для договорів із вказівкою про можливість їх застосування й до односторонніх правочинів.
Однак не завжди є необхідність застосовувати конструкцію недійсності до односторонніх правочинів. Наприклад, у ситуації, коли орендар відмовляється від договору оренди, а інша сторона заявляє позовну вимогу про визнання недійсною такої односторонньої відмови. Тут питання не в недійсності, а в тому, чи породила одностороння відмова певні правові наслідки, чи були підстави для односторонньої відмови, чи здійснена вона в порядку, передбаченому договором.
Тому, на думку Василя Крата, доцільно визначити законодавчо, що конструкція недійсності може застосовуватися не до всіх односторонніх правочинів.