Положення кредитного договору, яким встановлюється плата за надання інформації щодо кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч.1 ст. 11 Закону “Про споживче кредитування”, підлягає визнанню недійсним

1 квітня 2020 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до АТ”Ідея Банк”про визнання недійсним кредитного договору.

Позивачка просила визнати положення частини другої пункту 1.10, пункту 6 кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, а також визнати вказаний договір недійсним у цілому.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, зокрема, й щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, вказавши, що положеннями закону не передбачено заборону на встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Попередньо ознайомившись з даною умовою, яка міститься у паспорті споживчого кредиту та підписавши його й спірний кредитний договір, позивач погодилася з вказаною умовою кредитного договору.

Колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, не погодившись з такими висновками судів, зазначила таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України “Про споживче кредитування”після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку(з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Згідно з пунктом 1.10 кредитного договору від 21 листопада 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв’язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв’язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв’язку тощо.

Тобто, оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11Закону України “Про споживче кредитування”. При цьому, надання інших послуг, за вказану плату, умовами договору не передбачено.

Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.

Відповідно до положень частин першої-п’ятої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”(у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.

Детальніше з текстом постанови КЦС ВС від 1 квітня 2020 року у справі No 583/3343/19 можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88748870.