07 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк
«ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) у справі за позовом АТ КБ
«ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави та за
зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Суди встановили, що 24 листопада 2006 року між Закритим акціонерним
товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, належне виконання якого забезпечено договором застави від 24 листопада 2006 року, предметом якого є автомобіль.
22 серпня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою зменшено суму заборгованості за кредитом.
Позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання за кредитним договором і станом на 05 січня 2016 року утворилась заборгованість. Банк просив вилучити у ОСОБА_1 предмет застави – автомобіль, звернути стягнення шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям
вказаного автомобіля з обліку в органах Державної автомобільної інспекції
України (далі – ДАІ України) по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дубліката для подальшої реалізації, а також наданням банку всіх
повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного
автомобіля з обліку в органах ДАІ України.
Відмовляючи в задоволенні позову Банку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зауважив, зокрема, що позивач переконливо не довів суму боргу за кредитним договором, а відповідач був позбавлений реальної можливості сплачувати за кредитним договором. АТ КБ «ПриватБанк» не надало до суду належний та допустимий розрахунок суми боргу за кредитним договором, що позбавило суд можливості здійснити розрахунок дійсної суми
заборгованості ОСОБА_1, а також АТ КБ «ПриватБанк» не надало графік
погашення заборгованості за умовами первісного кредитного договору.
Постановою Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення
стягнення на предмет застави змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову залишено без змін з огляду на таке.
Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін,
відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням
зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,
визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики,
що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення
позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У справах про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави кредитор повинен довести виконання ним своїх обов’язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі Банк довів належними і допустимими доказами факт укладення між ним та ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов’язків. Суди правильно встановили,
що прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов’язань виникло
внаслідок дій Банку, однак ОСОБА_1 не надав власного розрахунку, а також
доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором (додатковим договором).
Верховний Суд зазначив, що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов’язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суд першої інстанції не був позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим
позивачем, оскільки незгода з наданим до суду розрахунком не є підставою для
відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460288.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.