Зобов’язання матері дитини повідомляти батька про факти захворювання та лікування дитини, про від’їзд (обставини й напрямок) дитини за межі міста більше ніж на два дні, не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складником контакту з дитиною.
09 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
2016 року шлюб між сторонами у справі було розірвано у судовому порядку.
Відповідно до довідки Центру комунального сервісу від 19 січня 2017 року No 195 ОСОБА_4, 2009 року народження, зареєстрований та проживає разом із матір’ю ОСОБА_1, 1979 року народження, за адресою: АДРЕСА_1.
03 травня 2017 року розпорядженням Дарницької районної державної
адміністрації у м. Києві No 285 визначено участь батька – ОСОБА_2 у вихованні
дитини, встановивши йому спілкування із сином у присутності матері, з урахуванням думки дитини та за графіком.
У висновку Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 07 серпня 2017 року No 101-7759/04 зазначено про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4.
З пояснень допитаної в судовому засіданні в суді першої інстанції дитини, яка проживає разом із матір’ю, спілкуватися з батьком не хоче. Батько впливає на його психічний стан, оскільки після розмови з батьком навіть по телефону потім
тривалий час хвилюється.
Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_4, у задоволенні зустрічного позову
відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено у справі нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов задоволено та зобов’язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_2 із сином, визначено способи участі у вихованні дитини.
За результатами розгляду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій зазначив таке.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов’язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке
спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.
Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із вимогами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте
спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною, та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку, а також врахувавши практику ЄСПЛ, апеляційний суд дійшов
правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції, відмову у задоволенні первісного позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_4 та задоволення зустрічного позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач свідомо ухиляється від виховання сина та його утримання.
Неактивна участь батька в житті сина спричинена тривалим конфліктом між
сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина та неналежним усвідомленням матір’ю необхідності участі батька у вихованні сина, незважаючи на конфліктні стосунки між сторонами. Після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 ОСОБА_2 фактично позбавлений можливості спілкуватися із сином, що призводить до того, що формування ставлення дитини до батька відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки із відповідачем.
Не погоджується Верховний Суд із доводами касаційної скарги щодо втручання у права ОСОБА_1, оскільки її в примусовому порядку було зобов’язано спілкуватися із колишнім чоловіком без її вільної згоди на це, що є втручанням у недоторканність особи, оскільки згідно з частиною першою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно (крім випадку, передбаченого частиною п’ятою цієї статті), та відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною – це реалізація матір’ю, батьком, іншими членами сім’ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини. Таким чином, зобов’язання ОСОБА_1 як матері дитини повідомляти батька про факти захворювання та лікування ОСОБА_4, про від’їзд (обставини та напрям) дитини за межі міста Києва більше ніж на два дні не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складовою контакту з дитиною, в розумінні статті 1 Закону України «Про охорону дитинства». При цьому, на думку Верховного Суду, повідомлення батьку про важливі факти із життя дитини не можна розцінювати як обтяжливе зобов’язання.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі No 753/9433/17 (провадження No 61-3462св20) можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92765431.