Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат розглянув питання про недійсність правочинів і публічну сферу. Він звернув увагу, що вочевидь саме досить «широкий профіль діяльності» Касаційного цивільного суду (від цивільних, сімейних, трудових спорів до інтелектуальної власності, міжнародного комерційного арбітражу) дозволило парламенту із 2019 року віднести і стягнення необґрунтованих активів.
Про це повідомляє Судова влада.
Суддя зауважив, що вже давно спостерігаються спроби застосування приватноправових інструментів у податкових спорах (визнання договорів недійсними та ін.). А сьогодні їх інколи намагаються застосовувати у спорах щодо необґрунтованих активів.
Василь Крат звернув увагу на постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. Позивач ініціював спір про недійсність для створення преюдиції для використання її для скасування податкових повідомлень-рішень у податковому спорі. ОП КЦС ВС сформулювала кілька ключових і важливих позицій.
По-перше, для чого недійсність правочину? Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати чи присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Тож ініціювання спору про недійсність договору з іншою метою є недопустимим.
По-друге, суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
Доповідач зазначив, що інструментарій ЦК України застосовується для захисту цивільних прав та інтересів конкретних осіб, а не суб’єктів публічного права. У зарубіжних правопорядках конструкція недійсності в публічних спорах (зокрема податкових) давно не використовується. Класична недійсність виникла в Римі для захисту цивільних прав та інтересів, а не для застосування її з публічно-правовою метою.
Також Василь Крат проаналізував постанову КЦС ВС від 1 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20. В цій справі позивач просив визнати правочин удаваним для того, щоб уникнути дії Закону України «Про запобігання корупції».
Касаційний суд вказав, що в разі використання приватно-правового інструментарію (зокрема, ініціювання позову про визнання правочину удаваним) не для захисту приватних (цивільних) прав та інтересів, а для унеможливлення застосування до сторони чи сторін відповідного правочину Закону України «Про запобігання корупції» відсутні порушені, невизнані або оспорені відповідачем приватні (цивільні) права (інтереси) позивача.
Доповідач навів і постанову КЦС ВС від 4 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22. Суд звернув увагу, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України).
В іншій справі (постанова КЦС ВС від 15 травня 2024 року у справі № 991/3346/23) ішлося про недійсність договору позики, за яким нібито були придбані активи. Суд вказав, що законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. У цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності. А також Суд зазначив, що відповідач, як особа, уповноважена на виконання функцій держави, повинен був усвідомлювати ризики набуття у власність автомобіля за відсутності достатніх законних і належним чином підтверджених доходів. Оскільки договір позики не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, то одним із доказів законності набуття у власність спірного активу могли бути задекларовані відповідачем відомості про фінансові зобов’язання членів його сім’ї у вигляді позики.
Василь Крат звернув увагу на постанову КЦС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17. У ній ідеться, що часто договір позики намагаються використати сторони у спорах про поділ майна подружжя, щоб спростувати презумпцію спільності майна. Касаційний суд зауважив, що використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
Суддя звернув увагу, що касаційний суд зовсім недавно постановив окрему ухвалу щодо НАЗК, оскільки в спорі про поділ майна подружжя чоловік (суб’єкт декларування) саме таким чином намагався використати договір позики, проте відповідні фінансові зобов’язання не були відображені в декларації.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.