Порушення акушером-гінекологом вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом МОЗ від 27.12.2011 No 977, вагітній через недбале та несумлінне ставлення до своїх професійних обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті плоду, причиною якої стала асфіксія, слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 140 КК. З огляду на те, що плід в утробі матері в цьому випадку вважається частиною організму вагітної жінки, якій не надано медичної допомоги, спричинення тяжких наслідків неповнолітньому (новонародженій дитині) (ч. 2 ст. 140 КК) у цьому разі обвинуваченому не інкримінується.
Якщо на час розгляду в суді кримінального провадження за ст. 140 КК змінився клінічний протокол надання медичної допомоги «Кесарів розтин», затверджений наказом МОЗ від 27.12.2011 No 977, яким передбачено продовження часу для надання медичної допомоги в подібних випадках із 15 до 30 хвилин, то це не впливає на висновок судів про наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею з бланкетною диспозицією, з огляду на те, що обвинувачений на час події був зобов’язаний надавати медичну допомогу відповідно до правил, установлених на той момент.
Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, працюючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення лікарні, перебуваючи на чергуванні, всупереч встановленим правилам лікувального процесу та надання невідкладної медичної допомоги, під час прийняття пологів в ОСОБА_2, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки внаслідок недбалого та несумлінного ставлення до них, допустив порушення вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України No 977 від 27.12.2011 (далі – клінічний протокол No 977), які в подальшому призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі дитини.
Так, близько 03:40 ОСОБА_2 поступила до пологового відділення Центральної районної лікарні (далі – ЦРЛ) зі скаргами на відходження вод з 03:30. При огляді ОСОБА_2 о 04:00 ОСОБА_1 встановив, що в останньої спостерігається відходження навколоплідних вод, випадіння петлі пуповини, пульсація якої відсутня, а серцебиття плода не прослуховувалося. При УЗД обстеженні наявність серцебиття плода «шах» – 102 в 1 хв. Враховуючи вказаний діагноз, вагітна ОСОБА_2 підлягала невідкладному розродженню шляхом кесаревого розтину, який відповідно до вимог клінічного протоколу No 977 необхідно було провести не пізніше 15 хв. після виявлення вище вказаних симптомів, тобто не пізніше 04:15.
Однак ОСОБА_1, маючи кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії, будучи зобов’язаним надати невідкладну медичну допомогу, неналежно виконуючи свої професійні обов’язки, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, в порушення вимог клінічного протоколу No 977, своєчасно не надав кваліфікованої невідкладної медичної допомоги
ОСОБА_2 відповідно до встановленого діагнозу, а саме своєчасно не провів
кесаревого розтину, що спричинило смерть дитини ОСОБА_2 внаслідок
внутрішньоутробної асфіксії.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК.
Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 на ч. 1 ст. 140 КК.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, констатовано, що посилання в касаційній скарзі захисника на те, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, є неприйнятним.
Основним безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК, є здоров’я та життя особи, додатковим обов’язковим
— установлений порядок виконання медичним та фармацевтичним працівником
своїх професійних обов’язків. Потерпілим від злочину є хворий, тобто особа, в якої наявне певне захворювання, травма чи інший хворобливий стан. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків
неповнолітньому.
Згідно зі сформульованим обвинуваченням, яке доведено в суді, ОСОБА_1 як медичний працівник не виконав своїх професійних обов’язків внаслідок
недбалого та несумлінного до них ставлення, а саме в порушення вимог
клінічного протоколу No 977, своєчасно не надав кваліфікованої медичної
допомоги вагітній ОСОБА_2 згідно зі встановленим діагнозом у вигляді
проведення кесаревого розтину, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді
внутрішньоутробної смерті плода, яка настала внаслідок асфіксії.
Таким чином, ОСОБА_1 був зобов’язаний надати медичну допомогу саме ОСОБА_2, яку визнано потерпілою. Однак він порушив вимоги клінічного
протоколу з акушерської допомоги вагітній. Внаслідок невиконання ОСОБА_1
своїх професійних обов’язків спричинено тяжкі наслідки у вигляді
внутрішньоутробної смерті плода, причиною якої стала асфіксія. Надалі у породіллі було вилучено мертвонароджений плід чоловічої статі, тобто
новонароджений народився мертвим. Виходячи із сформульованого у цьому
кримінальному провадженні обвинувачення у контексті застосування ст. 140 КК,
тяжкі наслідки спричинено саме потерпілій, оскільки плід в утробі матері у цьому випадку вважається частиною організму вагітної жінки, якій не надано медичної допомоги.
Отже, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 як медичному працівнику не інкримінувалося невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків щодо надання медичної допомоги новонародженій дитині (наприклад, не вжито потрібних реанімаційних заходів щодо врятування дитини). Тому доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про спричинення тяжких наслідків новонародженій дитині (неповнолітньому), тому що з медичної точки дитиною вважається плід в організмі матері починаючи з повного 22 тижня вагітності, та про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК, є неприйнятними.
Аргументи захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим, є необґрунтованими.
У цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, працюючи на посаді лікаря акушера-гінеколога пологового відділення лікарні, перебував на чергуванні під час звернення ОСОБА_2 до пологового відділення у зв’язку з початком пологів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря з акушерства та гінекології першої категорії.
Однак ОСОБА_1 не виконав своїх професійних обов’язків щодо надання потерпілій невідкладної медичної допомоги внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, а саме порушив вимоги клінічного протоколу No 977, які передбачають проведення кесаревого розтину не пізніше 15 хв. після
виявлення симптомів, які мали місце в потерпілої ОСОБА_2. Внаслідок того, що ОСОБА_1 своєчасно не надав такої невідкладної медичної допомоги потерпілій, це спричинило для неї тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті дитини, яка настала від асфіксії.
Аргументи захисника, наведені в касаційній скарзі, про те, що на даний час у протокол надання медичної допомоги внесені зміни, якими передбачено
продовження часу для надання медичної допомоги у подібних випадках, не впливають на висновок судів про наявність складу кримінального правопорушення (диспозиція якого має бланкетний характер) у діянні
засудженого, який на час події був зобов’язаний діяти відповідно до правил,
встановлених на той момент.
При цьому суди не встановили обставин, які би свідчили про об’єктивну
неможливість виконання засудженим своїх обов’язків щодо надання потерпілій
невідкладної медичної допомоги у вигляді своєчасного проведення кесаревого
розтину згідно з клінічним протоколом No 977, натомість дійшли висновку, що цю допомогу не було надано внаслідок недбалого та несумлінного ставлення
ОСОБА_1 до своїх професійних обов’язків.
Отже, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що тяжкий наслідок для потерпілої у вигляді внутрішньоутробної смерті плоду був породжений конкретним діянням засудженого, який не виконав свого обов’язку щодо надання невідкладної медичної допомоги у вигляді своєчасного проведення кесаревого розтину, а не поведінкою самої потерпілої, третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил. Отже, якби не було діяння (бездіяльності) засудженого, цей наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов’язкових ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення — причинного зв’язку між ними.
Детальніше з текстом постанови ВС від 09.06.2022 у справі No 718/933/20 (провадження No 51-5489км21) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104769529.