25 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виключення запису
про народження дитини та оспорювання батьківства.
Суд установив, що у серпні 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. При цьому відповідач перебувала з 2001 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який не був припинений. У лютому 2016 року Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві анульований актовий запис про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2. У грудні 2016 року місцевий суд визнав недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4. У вересні 2003 року народився ОСОБА_5, у свідоцтві про його народження батьком записаний ОСОБА_1, матір’ю – ОСОБА_2. За результатом аналізу ДНК-тесту, проведеного у вересні 2016 року, можливість біологічного батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_5 повністю виключена. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення строку звернення до суду з позовом.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через пропуск строку,
встановленого статтею 56 КпШС України, на звернення до суду з позовом, який є преклюзивним, і підстави для його поновлення відсутні.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та виключив відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису про народження ОСОБА_5. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для правильного застосування частини першої статті 56 КпШС України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про своє батьківство, а й об’єктивна можливість цієї особи знати про своє батьківство. У зв’язку з отриманням результатів аналізу ДНК-тесту у 2016 році щодо виключення можливості біологічного батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_5, що свідчить про об’єктивну обізнаність ОСОБА_1 про відсутність свого батьківства саме з часу отримання ДНК-тесту, відсутні підстави вважати позовну давність пропущеною.
Верховний Суд змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду в частині вирішення питання строку звернення до суду з відповідним позовом з огляду на таке.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі
(частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
У справі, що переглядалася, суд установив, що спірний актовий запис, згідно з яким батьком ОСОБА_5 записано ОСОБА_1, здійснено у грудні 2003 року, тому
обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КпШС України, чинні на час їх виникнення.
Верховний Суд звернув увагу на те, що оскільки перебіг встановленого статтею 56 КпШС України річного строку на оспорювання батьківства починається з того
часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналась або повинна
була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку. Посилаючись на поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що не мав сумніву щодо свого батьківства стосовно ОСОБА_5, однак йому стало відомо, що на момент реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 остання вже перебувала у шлюбі з ОСОБА_4. Після цього у позивача виникли сумніви щодо його біологічного батьківства стосовно ОСОБА_5. Отже, необізнаність позивача про те, що він не є батьком ОСОБА_5 свідчить про поважність причин пропуску строку, встановленого статтею 56 КпШС України, на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства.
Щодо встановлення факту біологічної спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_5,
Верховний Суд зазначав, що для визначення спірного батьківства необхідна
присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного
біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. У цій справі була призначена судово-генетична експертиза, проте не була проведена у зв’язку з тим, що ОСОБА_5 не був доставлений для відбору зразка крові. Враховуючи ці обставини, апеляційний суд на підставі доказів, зокрема аналізу ДНК-тесту, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та виключення відомостей про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_5.
Верховний Суд зауважив, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться лише до того, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства. Разом із тим, вище наведено правові підстави, які
свідчать про необхідність врахування фактичних обставин щодо пропуску ОСОБА_1 позовної давності з метою встановлення балансу інтересів між дитиною та батьком. Позбавлення позивача права на оспорення свого батьківства щодо ОСОБА_5 лише з причин пропуску ним позовної давності, без з’ясування всіх обставин справи, за наявності обґрунтованих причин пропуску такого строку, не сприятиме дотриманню принципу справедливості, балансу між правами та обов’язками позивача та відповідача, з урахуванням інтересів дитини та права на повагу до приватного життя позивача.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі No 756/10603/17 (провадження No 61-6733св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108752342.