Правова природа середнього заробітку, виплаченого у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, у випадку його виникнення з вини конкретної службової особи, дає підстави кваліфікувати таку виплату як пряму дійсну шкоду, що, за наявності всіх інших необхідних юридичних елементів (протиправної поведінки, причинного зв’язку, вини), може бути підставою для притягнення особи до матеріальної відповідальності відповідно до Закону №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду,
завдану державні» 26 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду розглянув касаційну скаргу військової частини на постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 420/18550/23 за позовом Особи_1 до військової частини та Регіонального управління Морської охорони про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до обмеженої матеріальної
відповідальності.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними наказів, якими його притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі 40 260,00 грн за шкоду, заподіяну державі через затримку розрахунку при звільненні працівниці. Відповідач всказав, що позивач будучи уповноваженою посадовою особою, допустив порушення строків проведення остаточного
розрахунку з працівником при його звільненні. Працівник звернувся до суду з позовом, за результатми розгляду якого суд присудив йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Виплату здійснено за рахунок коштів державного бюджету. Позивач стверджував, що службове розслідування проведено з порушеннями, зокрема, не встановлено його вини та причинного зв’язку між його діями і шкодою, яка полягала у виплаті середнього заробітку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції встановив, що в ході службового розслідування виявлено допущення позивачем неналежного виконання службових обов’язків під час перебування на посаді головного бухгалтера – начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), внаслідок його дій виникла затримка з розрахунком при звільненні працівниці, що спричинило її звернення до суду
та подальшу сплату за рахунок державного бюджету грошових сум.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, а позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції вважав, що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності можливе лише за умови заподіяння ним прямої дійсної шкоди, а притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності можливе лише за наявності протиправної
поведінки, яка перебуває у причинному зв’язку з настанням шкоди.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
ОЦІНКА СУДУ
Правова природа середнього заробітку, виплаченого у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, у випадку його виникнення з вини конкретної службової особи, дає підстави кваліфікувати таку виплату як пряму дійсну шкоду, що, за наявності всіх інших необхідних юридичних елементів (протиправної поведінки, причинного зв’язку, вини), може бути підставою для притягнення особи до матеріальної відповідальності.
Виплата середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку при звільненні, здійснена військовою частиною на підставі судового рішення згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, є формою юридичної відповідальності роботодавця за порушення норм трудового законодавства. Однак, якщо підставою для цієї виплати стали дії або бездіяльність конкретної службової особи,
відповідальної за організацію своєчасного розрахунку при звільненні, що призвели до виникнення фінансових зобов’язань, які не виникли б за умови належного виконання службових обов’язків, така виплата має ознаки прямої дійсної шкоди, заподіяної державному органу в межах службової діяльності відповідної особи.
Фактично, йдеться про непередбачену, вимушену витрату бюджетних коштів, яка не була включена до кошторису установи і не настала б за умови належного виконання обов’язків службовою особою, що свідчить про її позаплановий характер. у цьому аспекті такі витрати створюють додаткове фінансове навантаження на бюджет, унеможливлюючи ефективне та цільове використання державних коштів і, відповідно, становлять реальні майнові втрати для держави.
Виплата середнього заробітку в такому випадку утворює склад надлишкової (позапланової) виплати, що стала наслідком службової недбалості або бездіяльності службової особи. Такі витрати не є випадковими, об’єктивно неминучими або пов’язаними з організаційно-фінансовими труднощами установи, вони становлять наслідок конкретного порушення, що має юридичну кваліфікацію і може слугувати підставою для застосування матеріальної відповідальності винної
особи.
Незважаючи на те, що формальною підставою для виникнення зобов’язання з відшкодування середнього заробітку є судове рішення, фактичною його причиною є дії (бездіяльність) службової особи, що суперечили вимогам трудового законодавства і зумовили застосування до державного органу фінансової санкції. Отже, виплата середнього заробітку в такому разі є безпосереднім наслідком службової недбалості, яка має юридичне значення і призводить до реальних
фінансових втрат бюджету, що відповідає ознакам прямої дійсної шкоди.
Бухгалтерська служба зобов’язана забезпечувати пріоритетність платежів, а також планування і контроль за видатками, особливо у питаннях, що стосуються припинення трудових відносин і виплат при звільненні. Недотримання цих вимог свідчить про відсутність належного контролю з боку начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).
Крім того, форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи згідно з Законом України №160-ІХ. у разі, якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 Закону України від 03 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а саме не більше п’ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.
Обставини цієї справи свідчать про те, що позивач, як головний бухгалтер, не забезпечив належного контролю за видатками фонду заробітної плати та перерозподілу обов’язків у період вакантності посади, що призвело до затримки розрахунку з працівником при його звільненні.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі №420/18550/23 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128436715
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.