Під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об’єкта культурної спадщини.
11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 та постанову Восьмого апеляційного
адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі No 1.380.2019.006107 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Будівельна компанія «Глобус Груп» до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівська обласна організація
Українського товариства глухих, Приватне підприємство (далі – ПП) «Вір Західбуд», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, про визнання протиправними та скасування припису.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Львівська обласна організація Українського товариства глухих та ТОВ «Будівельна компанія «Глобус груп» здійснюють будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на земельній ділянці площею 0,4728 га, за АДРЕСА_1.
10.07.2019 головним спеціалістом відділу охорони історичних пам’яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної
державної адміністрації Книшем Р.М. проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вулиці Некрасова, 45 в місті Львові з фотофіксацією, результати якого оформлено актом.
У акті у якості висновку вказано, що проведення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації те без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень частини третьої статті 6-1, частини третьої статті 32 та частини першої статті 35 Закону No 1805-III.
30.10.2019 Міністерство культури України склало припис, у якому вимагалося від Львівської обласної організації Українського товариства глухих, ТОВ «Будівельна
компанія «Глобус груп» та ПП «Вір-Західбуд» негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об’єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за АДРЕСА_1, які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова й у межах охоронної (буферної) зони об’єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону No 1805-III без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України).
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021, позов задовольнив частково.
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, рішення судів попередніх інстанцій скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
У цій справі Судом досліджувалося питання, яким саме нормативно-правовим актом варто керуватися при здійсненні позапланової перевірки предметом якої є дотримання суб’єктом містобудування вимог з охорони культурної спадщини.
Проаналізувавши положення Закону України «Про основні засади державного
нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності» колегія суддів дійшла висновку, що їх треба застосовувати до правовідносин, які виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб’єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
Водночас відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні
відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що охорона культурної спадщини – це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об’єктів культурної спадщини; предмет охорони об’єкта культурної спадщини – характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об’єкт визнається пам’яткою.
Отже, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи
державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме-Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об’єкта культурної спадщини.
З огляду на вищевказане, Верховний Суд дійшов висновку, що, ухвалюючи
оспорюване рішення Міністерство культури України фактично не здійснювало
заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб’єкта містобудівної діяльності, а лише вживало
охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.
Так, працівником відділу охорони історичних пам’яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації за АДРЕСА_1 з фотофіксацією, та виявило, що на вказаній земельній ділянці облаштовано
будівельний майданчик (території огороджено парканом, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників та охорони), на об’єкті будівництва
проводяться активні будівельні роботи, на території будівельного майданчика та зведеній споруді перебували люди, будівельна техніка та працював кран. Проведення вказаних робіт з будівництва на території історичного ареалу міста
Львова здійснюється за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації те без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень частини третьої статті 6-1, частини третьої статті 32 та частини першої статті 35 Закону No 1805-III.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що Міністерство культури
України під час винесення оспорюваного припису діяло у межах повноважень та на виконання покладеного на Мінкультури завдання щодо охорони об’єкту
всесвітньої культурної спадщини.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року у справі No 1.380.2019.006107 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105203411.