Процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом у розумінні ст. 84 КПК та не містить зафіксованих і зібраних відповідними суб’єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов може бути предметом перевірки судів апеляційної та касаційної інстанцій (статті 404 і 433 КПК).
Якщо сторона захисту після початку розгляду апеляційної скарги на вирок місцевого суду на стадії надання слова для висловлення своєї позиції вперше з початку судового провадження навела доводи щодо незаконності процесуальних дій, проведених під час досудового розслідування, у зв’язку з відсутністю в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи слідчих, то апеляційний суд за наявності відповідного клопотання сторони обвинувачення повинен забезпечити їй час для підготовки заперечень і надання суду необхідних письмових матеріалів із метою спростування доводів сторони захисту. Позбавлення апеляційним судом прокурора можливості надати зазначені матеріали для перевірки доводів захисника й дослідження з власної ініціативи лише тих даних стосовно повноважень слідчих, які наявні в матеріалах кримінального провадження, порушує принципи рівності та змагальності сторін.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
У касаційній скарзі прокурор вказує, що апеляційний суд безпідставно вийшов за межі апеляційної скарги захисника та дійшов необґрунтованого висновку про недопустимість всіх доказів з огляду на їх отримання неуповноваженими особами органу досудового розслідування, оскільки відомості про слідчих, які брали участь у кримінальному провадженні, у встановленому порядку, були внесені до ЄРДР. Разом із цим, сторона захисту під час завершення досудового
розслідування, провадження в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не ставила питання про недопустимість доказів з огляду на відсутність у матеріалах
кримінального провадження постанови про призначення групи слідчих, натомість про це заявив захисник лише під час апеляційного розгляду на стадії висловлення доводів на підтримку поданої скарги, а суд апеляційної інстанції позбавив прокурора можливості надати ці процесуальні документи для перевірки. Крім цього, прокурор вважає, що постанова про призначення слідчого не є обов’язковою, оскільки кримінальним процесуальним законом передбачено електронну форму фіксації такого рішення. Також прокурор наголошує, що апеляційний суд, закривши кримінальне провадження на вказаній вище підставі, послався лише на те, що повідомлення про підозру та складання обвинувального акта здійснено неуповноваженою особою, однак оцінки доказам в ухвалі не навів.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегією суддів ККС встановлено, що висновок апеляційного суду про здійснення досудового розслідування неуповноваженою
особою є необґрунтованим, адже ухвалу про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження апеляційним судом постановлено з порушенням засад змагальності та диспозитивності, що згідно з ч. 1 ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки
перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що захисник, не погодившись з вироком місцевого суду щодо ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вказав про свою незгоду з оцінкою судом висновку експерта, показань свідків і потерпілого та стверджував про неузгодженість досліджених доказів. З огляду на наведене захисник просив скасувати вирок місцевого суду та виправдати обвинуваченого. Прокурор подав письмові заперечення, в яких посилався на необґрунтованість зазначених доводів захисника. Змін чи доповнень до апеляційної скарги в порядку ч. 3 ст. 403 КПК захисник не подавав.
Проте, після початку апеляційного розгляду, на стадії надання слова для висловлення своєї позиції захисник додатково до доводів, наведених вище, та вперше з початку судового провадження зазначив про незаконність проведених під час досудового розслідування процесуальних дій у зв’язку з відсутністю у матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи слідчих.
Прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просив апеляційний суд оголосити перерву для перевірки обставин, на які послався
захисник, підготовки заперечень та надання суду необхідних письмових матеріалів з метою спростування доводів сторони захисту. Однак суд апеляційної інстанції оголосив перерву у судовому засіданні лише на 15 хв., що було явно недостатнім для цілей, про які зазначив прокурор, та по закінченню цього часу, незважаючи на заперечення прокурора, продовжив апеляційний розгляд. При цьому апеляційний суд із власної ініціативи дослідив лише ті дані стосовно повноважень слідчих, які були наявні в матеріалах кримінального провадження. За наслідками цього апеляційний суд скасував обвинувальний вирок та закрив кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК (у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 у суді і вичерпанням можливості їх отримати) виходячи з того, що сторона обвинувачення не надала судам першої і апеляційної інстанцій процесуальні документи у формі постанов на підтвердження повноважень слідчого, який повідомив ОСОБА_2 про підозру та склав обвинувальний акт, що, за висновком апеляційного суду, свідчить про вчинення цих дій неуповноваженою особою і унеможливлює ухвалення щодо ОСОБА_2 обвинувального вироку.
Втім, як правильно зазначено в касаційних скаргах, це рішення апеляційного суду є необґрунтованим і ухваленим із порушенням наведених вище загальних
засад кримінального провадження.
Процесуальне рішення про призначення чи зміну слідчих (групи слідчих) не є самостійним доказом в розумінні ст. 84 КПК, оскільки не містить зафіксованих та зібраних відповідними суб’єктами фактичних даних про протиправні діяння
окремих осіб або групи осіб, тому питання щодо наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження таких постанов відповідно до приписів статей 404 та 433 КПК може бути предметом перевірки апеляційного та касаційного суду.
До касаційної скарги потерпілий ОСОБА_1 долучив копії постанов про створення
групи слідчих у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2. Дані про ці постанови також зазначені у відомостях з ЄРДР, долучених до касаційної скарги прокурора.
Таким чином, суд апеляційної інстанції у зв’язку з фактичним позбавленням
прокурора можливості надати зазначені матеріали для перевірки доводів захисника, не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін, що з огляду на практику ЄСПЛ, не узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції щодо забезпечення справедливого судового розгляду.
Детальніше з текстом постанови ВС від 05.07.2022 у справі No 720/1277/20 (провадження No 51-655км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105148891.