Матеріал підготовлено адвокатом, керуючим партнером юридичної компанії «Амбер» Семеном Ханіним у співавторстві з адвокатом Артуром Габрієляном у межах підготовки до щорічного Форуму з кримінального права та процесу імені Й. Л. Бронза, який організовує Рада адвокатів Одеської області і який у 2026 році відбудеться 21 серпня. Стаття є продовженням матеріалу, опублікованого автором у Facebook («Провокація злочину», частина 1), і пропонується для широкого фахового обговорення та вироблення спільної позиції адвокатської спільноти щодо порушених у ній питань.
Критерій зникнення заявленої мети як ознака провокації злочину
Під час установлення провокації увага суду зазвичай зосереджується на подіях, що передували злочину або відбувалися безпосередньо під час негласної операції: хто був ініціатором контакту, чи існували об’єктивні підстави підозрювати особу, хто запропонував учинити певні дії, чи були повторні прохання, тиск, наполегливі нагадування або штучне усунення перешкод.
Проте справжню мету особи, залученої правоохоронним органом до операції, може характеризувати і її поведінка після затримання обвинуваченого. Умовно назвемо це критерієм зникнення заявленої мети.
Наприклад, до затримання особа стверджувала, що має реальний намір придбати майно, отримати земельну ділянку, побудувати об’єкт, оформити дозвіл, укласти договір, реалізувати господарський проєкт або досягти іншого практичного результату. Саме необхідністю досягнення цієї мети вона пояснювала численні зустрічі, телефонні розмови, передачу документів або грошей та наполегливість у спілкуванні з майбутнім обвинуваченим.
Однак одразу після затримання особи весь інтерес до задекларованої мети безслідно зникає. Майно більше не купується, будівництво не здійснюється, документи не оформлюються, проєкт не продовжується, а особа навіть не намагається досягти того самого результату законним шляхом або за допомогою інших осіб.
Така поведінка породжує закономірне питання: чи була заявлена практична мета справжньою?
Реальна життєва, господарська або особиста потреба зазвичай не припиняє існувати лише внаслідок затримання людини, яка нібито мала сприяти її задоволенню. Якщо особа справді хотіла побудувати об’єкт, придбати майно або отримати адміністративну послугу, вона, як правило, продовжуватиме шукати законні шляхи досягнення результату: звертатиметься до інших посадових осіб, підрядників чи продавців, подаватиме документи, оскаржуватиме відмови або змінюватиме спосіб реалізації проєкту.
Натомість повна втрата інтересу одразу після затримання може свідчити, що задекларована мета була лише приводом для контактів, а справжня мета полягала у створенні ситуації, необхідної для втягнення особи у кримінальне правопорушення та її подальшого викриття.
Особливо показовою така обставина стає тоді, коли не існує й інших об’єктивних підтверджень реальності заявленого наміру: попередніх договорів, фінансування, бізнес-плану, проєктної документації, звернень до компетентних установ, переговорів з альтернативними контрагентами, підготовчих витрат або спроб реалізувати задум до початку негласної операції.
За таких умов затримання обвинуваченого виявляється не перешкодою для досягнення заявленої мети, а фактичним завершенням усього «проєкту». Це може означати, що саме затримання і було єдиним результатом, якого від самого початку прагнув так званий заявник.
Водночас критерій зникнення заявленої мети не повинен застосовуватися автоматично. Відмова від подальшої реалізації задуму може мати об’єктивне пояснення: змінилися економічні обставини, проєкт утратив сенс, необхідний об’єкт став недоступним, подальші дії були заборонені правоохоронним органом або особа обґрунтовано побоювалася нових правових ризиків.
Тому значення має не лише саме припинення активності, а сукупність обставин: наскільки реальним був заявлений інтерес до початку операції, чи мав він документальні та економічні підстави, чи намагалася особа продовжити досягнення мети після затримання та чи існує переконливе пояснення її раптової бездіяльності.
Критерій зникнення заявленої мети не замінює загального тесту провокації, але допомагає відповісти на його головне питання: чи правоохоронний орган приєднався до вже наявних подій, чи разом зі своїм агентом створив подію, яка без їхнього втручання не відбулася б.
Якщо задекларована мета зникає тієї самої миті, коли досягнуто мету правоохоронної операції, суд повинен з’ясувати: яка з цих двох цілей від самого початку була справжньою?
Довідково
Форум з кримінального права та процесу імені Й. Л. Бронза — щорічний фаховий захід, який організовує Рада адвокатів Одеської області за участю суддів Вищого антикорупційного суду, Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, суддів місцевих судів, представників правоохоронних органів, науковців та практикуючих адвокатів; у 2026 році заплановано на 21 серпня.
З першою частиною матеріалу “ПРОВОКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ НЕ ВИМАГАЄ ВИЗНАННЯ ВИНИ — ЛИШЕ ВИЗНАННЯ ФАКТУ. ПРО ТЕ ЧОМУ ПРАКТИКА ВС СУПЕРЕЧИТЬ РІШЕННЮ ЄСПЛ” можна ознайомитися за посиланням.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.