1. Предмет аналізу
Вищий антикорупційний суд вироком від 20.07.2026 у кримінальному провадженні № 52025000000000196 виправдав адвоката (у тексті вироку — ОСОБА_4) за обвинуваченням у закінченому замаху на підбурення судді до одержання неправомірної вигоди (частина друга статті 15, частина четверта статті 27, частина третя статті 369 КК України) та у шахрайстві (частина перша статті 190 КК України), однак визнав його винним у зловживанні впливом (частина друга статті 369-2 КК України) — злочині суттєво меншого ступеня тяжкості. Призначено покарання у виді штрафу 5 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (93 500 грн) без позбавлення волі.
Обставини справи: адвокат представляв інтереси клієнта у справі про адміністративне правопорушення (частина перша статті 130 КУпАП — керування транспортним засобом у стані сп’яніння). Клієнт звернувся до правоохоронних органів із заявою про вимагання неправомірної вигоди й надалі співпрацював у межах негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема контролю за вчиненням злочину. Адвокат отримав від клієнта 1 300 доларів США готівкою (плюс 200 доларів безготівковим переказом як задокументований гонорар).
Нижче — не переказ фабули, а системний розбір вироку під кутом практичних ризиків і висновків для адвокатської діяльності.
2. Перекваліфікація судом: межі виходу за межі обвинувачення
Суд скористався частиною третьою статті 337 КПК України, яка дозволяє суду вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації — і лише якщо це покращує становище обвинуваченого. Практичний висновок для захисту: аргументація на користь альтернативної, менш тяжкої кваліфікації (навіть якщо формально не заявлена стороною захисту як самостійна теза) має обговорюватися в судових дебатах як самостійна лінія захисту, оскільки суд вправі застосувати її самостійно за наявності відповідних фактичних підстав у матеріалах справи. У цій справі ключовим стало недоведення того, що кошти призначалися саме судді (а не для самого адвоката за власний вплив), що й дозволило перекваліфікувати діяння з тяжкого злочину (частина третя статті 369 КК України) на нетяжкий (частина друга статті 369-2 КК України).
3. Стандарт доведення «для кого» отримана вигода — вирішальний елемент кваліфікації
Суд окремо наголосив: диспозиція статті 369-2 КК України (зловживання впливом) не вимагає доведення, що вигода отримана саме для собі, а не для третьої особи, — на відміну від складу підкупу службової особи за статтею 369 КК України, де ключовим є встановлення факту передачі (чи наміру передати) вигоду саме службовій особі. У цій справі відсутність прямих доказів комунікації між адвокатом і суддею, а також показання самої судді про відсутність будь-яких позапроцесуальних контактів стали вирішальними для виключення кваліфікації за статтею 369 КК України.
Практичний висновок: у справах, де клієнта скеровують до конфіденційного співробітництва з правоохоронними органами (типова модель НАБУ/САП), запис розмов адвоката з клієнтом фіксує насамперед двозначні формулювання («вирішити питання», «домовлено», «піде на зустріч») — які суд тлумачить не буквально, а за сукупністю контексту. Відсутність прямого підтвердження наміру передати кошти конкретній посадовій особі не виключає кваліфікації за статтею 369-2 КК України як «отримання вигоди для себе за вплив» — це суттєво нижчий, але не нульовий кримінальний ризик.
4. Розмежування адвокатського гонорару та неправомірної вигоди
Суд окремо визначив: із загальної суми 1 500 доларів США 200 доларів (сплачені безготівковим переказом як аванс) є гонораром за фактично надані послуги (вивчення матеріалів, підготовка клопотання, представництво в суді), а решта 1 300 доларів США (передані готівкою) кваліфіковані як неправомірна вигода.
Критерії, які суд використав для цього розмежування:
- спосіб оплати (безготівковий/задокументований переказ проти готівкової передачі без документального оформлення);
- співвідношення суми з обсягом фактично наданих правових послуг;
- відсутність збереженого примірника договору про надання правничої допомоги (сама обвинувачена особа підтвердила, що договір укладався, але його примірник не зберігся).
Практичний висновок для адвокатської діяльності: відсутність письмового договору про надання правничої допомоги і фіксованого гонорару є самостійним доказовим ризиком, який суд використовує проти адвоката при розмежуванні законного заробітку та неправомірної вигоди. Належне оформлення договірних відносин з клієнтом (включно зі зберіганням примірника договору та ордера), а також отримання гонорару виключно безготівковим шляхом — не формальність, а конкретний захисний інструмент на випадок кримінального переслідування.
5. Мовний ризик у неформальному спілкуванні з клієнтом
Значну частину доказової бази обвинувачення (і водночас — підстав для перекваліфікації на користь обвинуваченого) склали розшифровки розмов, зафіксованих аудіо-, відеоконтролем особи. Формулювання на кшталт «треба щось вирішити», «є ще шанс», «то три диска, я собі ще прогортаю», «ми дійшли до спільного знаменника» — тлумачилися судом комплексно, з урахуванням контексту, а не за буквальним змістом.
Показово, що суд визнав відсутність прямих і однозначних тверджень про домовленість із суддею недостатньою для доведення підбурення до хабарництва, але водночас визнав загальну тональність і зміст розмов достатніми для висновку про отримання вигоди «для себе за вплив». Це означає, що для кримінально-правової оцінки важлива не лише буквальна семантика фраз, а їх сукупна інтерпретація в контексті мети розмови, послідовності подій і поведінки сторін.
Практичний висновок: у спілкуванні з клієнтом, особливо в справах з підвищеним корупційним ризиком (адміністративні провадження, пов’язані з можливим впливом на суддю чи посадову особу), слід уникати будь-яких формулювань, що можуть бути витлумачені як натяк на позапроцесуальний вплив, — навіть якщо реальний намір адвоката обмежується виключно процесуальним представництвом. Судова практика демонструє, що заспокійливі, невизначені відповіді клієнту («можна вважати, що так», «це питання вирішено») тлумачаться на шкоду адвокату, навіть за відсутності доведеного фактичного впливу.
6. Стандарт оцінки провокації з боку правоохоронних органів
Захист послідовно наполягав на провокації злочину з боку заявника, який діяв за координації правоохоронних органів. Суд відхилив цей аргумент, застосувавши тест «активної/пасивної ролі» правоохоронних органів: організаційне забезпечення проведення негласних слідчих дій (виділення коштів, технічна фіксація, пасивне спостереження) не є провокацією, а прямі уточнювальні запитання заявника («ви з нею домовились?», «то це має бути як?») спрямовані на з’ясування дійсного наміру особи, а не на створення штучних умов для вчинення злочину.
Практичний висновок для захисту у справах НАБУ/САП: аргумент про провокацію має спиратися на доведення активної, ініціюючої ролі правоохоронних органів чи їх агента у формуванні злочинного наміру особи, який до контакту з агентом був відсутній, а не лише на факт координації агента з правоохоронними органами чи на його навідні запитання, спрямовані на прояснення вже сформованого наміру.
7. Процесуальний недолік НС(Р)Д: суворе дотримання строків контролю за вчиненням злочину
Один з найпрактичніших висновків вироку — визнання судом недопустимими двох ключових доказів (протоколу огляду, ідентифікації та вручення коштів від 18.05.2025 і протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 21.05.2025) через те, що санкціонований прокурором строк проведення контролю за вчиненням злочину (один місяць з 17.04.2025, тобто до 17.05.2025) на момент вручення й передачі коштів (18–19.05.2025) вже сплив.
Суд прямо послався на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 753/19835/14-к: обов’язковим елементом допустимості доказів, отриманих у результаті негласної слідчої (розшукової) дії, є дотримання строку, визначеного попереднім дозволом уповноваженого суб’єкта (прокурора).
Практичний висновок для захисту: перевірка точної відповідності дати фактичного проведення кожної окремої дії в межах НС(Р)Д строку, зазначеному в постанові прокурора про її проведення (включно з можливими продовженнями), є самостійним і потенційно результативним напрямом захисту — навіть тоді, коли інші докази однозначно підтверджують факт передачі коштів. У цій справі визнання двох протоколів недопустимими не призвело до виправдання, оскільки обставини отримання коштів підтверджувалися іншими (не оскарженими) джерелами доказів — але сам підхід суду підтверджує ефективність такого аргументу за належної доказової бази.
8. Наслідки обвинувального вироку для статусу адвоката
Суд прямо зазначив: відповідно до пункту 2 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», набрання законної сили обвинувальним вироком щодо адвоката за вчинення кримінального правопорушення саме по собі є підставою для зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Тому суд визнав недоцільним призначення додаткового покарання у виді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю (на відміну від того, що просив прокурор для більш тяжкої кваліфікації).
Практичний висновок: зупинення права на адвокатську діяльність настає автоматично, у силу закону, з моменту набрання вироком законної сили — незалежно від того, чи призначене відповідне додаткове покарання. Це означає, що навіть виправдувальний з погляду суворості вирок (штраф без позбавлення волі) тягне для адвоката зупинення практики автоматично, і це питання не залежить від дискреції суду щодо додаткового покарання.
9. Загальний висновок
Вирок демонструє, що в справах, порушених за матеріалами конфіденційного співробітництва клієнта з правоохоронними органами, ключовими зонами ризику для адвоката є: (1) відсутність задокументованих договірних відносин і гонорару; (2) двозначні формулювання в неформальному спілкуванні з клієнтом щодо «вирішення питання»; (3) отримання коштів готівкою понад задокументовану суму гонорару. Водночас вирок підтверджує наявність дієвих напрямів захисту: (1) оскарження кваліфікації через недоведеність адресата вигоди; (2) перевірка строків проведення НС(Р)Д на предмет виходу за межі санкціонованого періоду; (3) чітке розмежування ролі правоохоронних органів як пасивного спостерігача від активного провокатора.
Довідково
Кримінальне провадження № 52025000000000196, вирок Вищого антикорупційного суду від 20.07.2026. Кваліфікація: частина друга статті 369-2 КК України (зловживання впливом). Застосовані норми: стаття 337 КПК України (межі судового розгляду), стаття 86 КПК України (допустимість доказів), частина шоста статті 246 КПК України (строки НС(Р)Д), пункт 2 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.