Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував обвинувальний вирок та закрив кримінальне провадження щодо особи, засудженої за ч. 1 ст. 369 КК України (пропозиція та надання неправомірної вигоди), встановивши, що злочин було спровоковано самими працівниками поліції. Постанова містить кілька принципових висновків, які мають пряме значення для захисту у справах про неправомірні вигоди.
Фабула: штраф, кабінет і 20 хвилин мовчання
Засудженого зупинили патрульні поліцейські за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Після медичного освідування поліцейська, яка складала протокол, повідомила засудженому та свідку, що штраф можна буде сплатити у відділі поліції, і назвала ім’я конкретного офіцера — начальника сектору реагування патрульної поліції. Наступного ранку засуджений прибув до відділу. На вході зустрів того ж офіцера, який підтвердив: можна зайти до кабінету. Через деякий час секретар запросила засудженого всередину. Протягом 20 хвилин офіцер і засуджений перебували в кабінеті, після чого засуджений запропонував і передав 8 000 гривень. Усе це фіксувала прихована нагрудна камера, яку офіцер увімкнув ще до входу засудженого.
Суди першої та апеляційної інстанцій двічі залишали вирок у силі. ВС скасував обидва рішення.
Три ключових висновки для адвокатської практики
1. Вичікувальна поведінка посадовця — самостійна ознака провокації
Це центральний і найбільш практично значущий висновок постанови. ВС сформулював його гранично чітко: «беззмістовне, не зумовлене будь-якою необхідністю, перебування в кабінеті і вичікувальна позиція з численними паузами у розмові створювали враження готовності отримати пропозицію неправомірної вигоди і, таким чином, провокували засудженого на таку пропозицію».
До цього в українській практиці провокація здебільшого пов’язувалася з активними діями агента — пропозицією, підбурюванням, повторними зверненнями. ВС розширив це розуміння: пасивна поведінка, яка свідомо створює атмосферу готовності отримати хабар, також є провокацією. Причому суд прямо вказав, що заздалегідь увімкнений відеозапис свідчить про усвідомленість такої поведінки.
Для захисту це відкриває нову лінію аргументації: аналізуйте не лише активні дії оперативника чи агента, а й обстановку, яку вони свідомо створювали — місце зустрічі, тривалість, паузи, відсутність службової необхідності у контакті.
2. Службова функція посадовця як індикатор провокації
ВС зафіксував важливий аналітичний прийом: визначте, чи мав посадовець взагалі законні підстави контактувати з особою, яка вчинила правопорушення. У цій справі обов’язки офіцера зводилися до підготовки адміністративних матеріалів для передачі до суду та внесення відомостей до бази. Жодна службова функція не вимагала його особистого спілкування із засудженим.
Суд прямо зазначив: сторона обвинувачення не пояснила, яку мету переслідував офіцер, запросивши засудженого до кабінету, і яке службове завдання він виконував протягом 20 хвилин.
Практичний інструмент для захисту: у кожній справі про хабарництво з’ясовуйте посадовий регламент, посадову інструкцію, функціональні обов’язки особи, яка нібито стала жертвою хабара. Якщо контакт із хабародавцем не входив до її повноважень — це аргумент на користь провокації.
3. Асиметрія доказових правил та право захисту використовувати «недопустимі» докази
Це найбільш доктринально новаторська частина постанови. ВС сформулював принцип асиметричного підходу до допустимості доказів: доказ, отриманий з порушенням закону, не може використовуватися для доведення винуватості — але може використовуватися стороною захисту для спростування версії обвинувачення.
Обґрунтування: правила допустимості спрямовані проти неправомірного втручання держави та заохочення доброчесності правоохоронців. Позбавити захист права використати «недопустимий» доказ на свою користь означало б покласти на обвинуваченого негативні наслідки порушень, допущених стороною обвинувачення — що суперечить меті самих цих правил.
У конкретному випадку: відеозапис із нагрудної камери визнано недопустимим для доведення вини, але допустимим для аналізу провокації на користь захисту. Посилання на власну практику ВС: постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 588/1199/16-к; від 29 вересня 2020 року у справі № 601/1143/16.
Стандарт перевірки провокації: що суд зобов’язаний дослідити
ВС систематизував критерії оцінки провокації з посиланням на практику ЄСПЛ — зокрема рішення у справах «Раманаускас проти Литви» (заява № 74420/01), «Яхимович проти України» (заява № 23476/15), «Фурхт проти Німеччини» (заява № 54648/09):
— чи були об’єктивні підозри у причетності особи до злочинної діяльності до початку операції;
— ступінь залученості правоохоронців до злочину;
— характер підбурювання або тиску — пропозиції, повторні звернення, наполегливі нагадування;
— чи мала особа можливість у кожному з цих аспектів довести свою позицію.
При цьому ВС підкреслив: жодна окрема обставина не є вирішальною — лише сукупна оцінка всіх фактичних і юридичних аспектів дозволяє зробити висновок про наявність провокації.
Що ця постанова означає для захисту у справах неправомірної вигоди
По-перше, заява про провокацію тепер підкріплена конкретними критеріями аналізу поведінки посадовця — включно з пасивними діями, відсутністю службової необхідності у контакті, завчасним умиканням запису.
По-друге, принцип асиметрії допустимості доказів дозволяє захисту заявляти клопотання про дослідження доказів, які сам захист вважає недопустимими для обвинувачення, але корисними для спростування версії обвинувачення — наприклад, записів НСРД, що фіксують провокаційну поведінку агента.
По-третє, аналіз посадових повноважень особи, яка нібито отримала хабар, стає обов’язковим елементом захисту. Якщо посадовець не мав законних підстав для контакту з підзахисним — суд зобов’язаний пояснити, яку службову мету цей контакт переслідував. Відсутність такого пояснення від сторони обвинувачення є аргументом на користь провокації.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.