При затриманні військовозобовʼязаного поліціянти зобов’язані повідомити родичів про місце перебування затриманого

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мойсюка М.І

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С.

за участю:

секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Чудака В.Д.

представника відповідача – Дмитрук Ю.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ПОГ СП Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області Василишина Віктора Вікторовича, ПОГ СП Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області Томашенка Олега Андрійовича, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до поліцейських офіцерів громади сектору превенції Тульчинського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області (далі ПОГ СП Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області) ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі ГУ НП у Вінницькій області) про визнання протиправним і скасування рішення, протиправними дії і порушення процедури затримання, порушення права на захист, а також незаконне внесення в базу розшуку МВС.

Посилався на те, що 30 серпня 2023 року біля 11.19 години офіцери громади сектору превенції Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 без законних для того підстав застосували до нього фізичну силу, спеціальний засіб у вигляді кайданок, безпідставно помістили до службового автомобіля поліції та доставили до ВП №1 Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області, де склали протокол про адміністративне затримання серії АЗ №157256.

Дії відповідачів вважає протиправними, а протокол про адміністративне затримання незаконним, а тому посилаючись на ці обставини ОСОБА_1 просив:

– визнати протиправним і скасувати рішення ПОГ СП Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_2 про адміністративне затримання, оформленого ОСОБА_3 протоколом про адміністративне затримання серії АЗ №157256 від 30.08.2023;

– визнати протиправними дії ПОГ СП Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо застосування фізичної сили при затриманні та спеціального засобу у вигляді кайданок, безпідставного поміщення до службового автомобіля поліції та доставлення позивача до ВП №1 Тульчинського РВ ГУНП у Вінницькій області, не роз`яснення підстав і мети адміністративного затримання, не роз`яснення прав та обов`язків передбачених статтями 55565963 Конституції України і статті 268 КУпАП, а також про права на отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу” під час адміністративного затримання, неповідомлення родичів про адміністративне затримання, порушення прав щодо правової допомоги адвоката.

– визнання незаконним внесення позивача в базу ІТС ІПНП МВС України як особу, яка перебуває у розшуку та зобов`язати ГУ НП у Вінницькій області виключити ОСОБА_1 з цієї бази.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, недоведеність обставин, які мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви. Проаналізувавши весь відеозапис подій, які пов`язані з його затриманням, зазначає, що поліцейськими було порушено його право на правову допомогу, як і не повідомлено рідних і близьких про затримання особи. З огляду на досліджені відеозаписи, відповідачі не довели належними доказами правомірність своїх дій щодо застосування фізичної сили та спеціальних засобів (кайданок) до позивача, його адміністративного затримання без примусового доставлення до відділу поліції, однак судом першої інстанції вказані докази (відеозаписи) були досліджені неналежним чином без надання правової оцінки. Суд першої інстанції дійшов висновку про послідовність показань поліцейських, які здійснили затримання позивача, проте долучені до матеріалів справи докази вказане спростовують. Жодні правові підстави для затримання позивача були відсутні, позаяк останній не чинив опору, не переховувався, не втікав з місця події від поліцейських, його поведінка не викликала необхідності в адміністративному затриманні, позивач не становив загрози поліцейських та іншим особам, не продовжував вчиняти правопорушення, усі адміністративні матеріали можна було скласти на місці події. Зазначене свідчить про протиправність дій працівників поліції та вчинення ними дій, що порушують права та свободи позивача. Жодних підстав, визначених законом для застосування фізичної сили щодо позивача з боку співробітників поліції не було, оскільки на момент застосування сили не було встановлено факту вчинення позивачем правопорушення чи продовження його вчинення та факту того, що дії позивача загрожували життю чи здоров`ю поліцейських чи інших громадян. Не враховано порушення працівниками поліції принципу недоторканості приватної власності, а також рішення суду щодо правопорушення за статтею 185 КУпАП. Порушено вимоги закону, відповідно якого особа доставляється до ТЦК (за адміністративні правопорушення підвідомчі ним), а не здійснюється затримання, а також порядок ведення інформаційно-аналітичної бази МВС.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також представник ГУ НП у Вінницькій області вважаючи, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 308 КАС України(межі перегляду судом апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Предметом спору у даній справі є протиправність рішення і дій працівників поліції, які відповідно є відповідачами. Протиправність рішень, дій чи бездіяльності працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 не оскаржується, такі не є стороною у справі, а відповідно колегія суддів не входить в обговорення і аналізу таких.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи 03.07.2023 року і 23.08.2023 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 складено Акти про відмову в отриманні ОСОБА_1 повістки для проходження військово-лікарської комісії, зазначене послужило підставою для скерування до відділення поліції №1 Тульчинського РВП звернення щодо доставлення осіб, які вчинити адміністративні правопорушення за статтями 210210-1 КУпАП для складання адміністративних протоколів, серед списків яких значиться позивач. Зазначена інформація також слугувала підставою для внесення до інформаційної бази “Блокпост” відомостей про ОСОБА_1 як особа, що розшукується ІНФОРМАЦІЯ_1 за вчинення правопорушення згідно статті 210-1 КУпАП.

30.08.2023 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 проводилися заходи по встановленню осіб, які порушують законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. У зв`язку з тим, що зазначені посадові особи не наділені повноваженнями здійснювати доставлення до центрів чи затримання громадян, які вчинили адміністративні правопорушення, а тому до таких заходів були залучені відповідачі-поліцейські офіцери громади сектору превенції Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 і ОСОБА_2 на виконання письмового розпорядження Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області та звернення від 25.08.2023 вих№2/2011 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Форма 20).

Як вбачається також з матеріалів справи, поліцейські офіцери громади сектору превенції Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 і ОСОБА_2 прибувши разом із працівниками ТЦК за адресою: АДРЕСА_1 , де розташована олійня-млин, повідомили ОСОБА_1 про те, що він розшукується другим відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 як особа, що вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП, а відповідно необхідність доставлення його для складення відповідних протоколів.

У зв`язку з тим, що позивач не виконав вимоги проїхати до РТЦК, працівники поліції застосували до нього фізичну силу та спецзасіб кайданки, після чого ОСОБА_1 доставлено до відділку поліції та складено протоколи про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП та адміністративне затримання серії АЗ №157256 від 30.08.2023 за порушення частини другої статті 2010-1 КУпАП (далі-спірне рішення).

Надаючи правову оцінку таким рішенням і діям відповідачів колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою і другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП).

Статтею 7 КУпАП визначений принцип забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення, відповідно до частин першої-четвертої, якої, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

З 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан та оголошено мобілізацію, який не скасований на період спірних правовідносин, що є загальновідомими обставинами та відповідно до частини третьої статті 78 КАС України не потребують доказування.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі-Закон №3543-ХІІ) особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Приписами частини першої статті 27 Закону №3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбаченихчастинами першою,третьоюстатті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченогостаттею 210-1Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зазначені приписи закону кореспондуються з Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487 (далі-Порядок №1487), відповідно до п.56 якого Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ (додаток 20) здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Надаючи оцінку діям працівників поліції в питанні дотримання вищезазначених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі грунтуються на законі.

Такі висновки суду узгоджуються з наведеними доказами, матеріалами відеокамер працівників поліції.

При цьому колегія суддів не надає оцінки діям і рішенням працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки такі не є предметом спору і стороною у справі, зокрема, бездіяльність останніх щодо складення відповідних протоколів по статті 210-1 КУпАП за місцем роботи позивача без оформлення затримання та доставлення до відділку поліції. Колегія суддів також не входить в обговорення і дослідження обставин правомірності рішення і дій відповідачів, в частині застосування фізичної сили, спеціальних засобів-кайданок, доставлення до районного відділу поліції і оформлення протоколу по статті 185 КУпАП. Зазначені обставини є предметом дослідження і оцінки при розгляді справи про адміністративне правопорушення, оскільки в силу приписів п.3 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника і вважає їх безпідставними про те, що документи про порушення військового законодавства, інформація з бази даних МВС про розшук тощо не має відношення до нього, як такі, що оформлені не на прізвище ОСОБА_1 , оскільки сукупність даних цих документів засвідчує протилежне.

В матеріалах справи наявний, протокол про адміністративне правопорушення, оспорюваний протокол про затримання і ордер адвоката на представництво інтересів позивача (а.с.7, 8, 98), в яких також не зазначено прізвище ОСОБА_1 , проте позивач не заперечує їх наявність до предмету спору.

Враховуючи те, що працівники поліції повідомили позивача про мету візиту, необхідності доставлення до районного ІНФОРМАЦІЯ_1 для складення протоколів про порушення військового законодавства, не виконання останнім, а також чинення перешкод у здійсненні цих повноважень, можна дійти висновку про законність дій і рішень працівників поліції вищезазначеним приписам законів.

В силу приписів статті 43 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-УІІІ (далі-Закон №580-УІІІ), поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї.

Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.

Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу – це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.

Судом першої інстанції встановлено і зазначене вбачається з матеріалів справи, що працівники поліції неодноразово пред`являли позивачу вимогу щодо необхідності проїхати з ними до ІНФОРМАЦІЯ_1 для складання протоколу за статтею 210-1 КУпАП, а також роз`яснено наслідки невиконання вимог працівника поліції, зокрема, застосування фізичної сили та спеціального засобу.

Відповідно до вимог частини другої-шостої статті 29 Закону №580-УІІІ, обраний поліцейським захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України; обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам; застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди; обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.

Згідно статті 44 Закону №580-УІІІ поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.

Статтею 43 Закону №580-УІІІ також визначено, що поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії і рішення працівників поліції, у цій частині, узгоджуються з приписами Закону №580-УІІІ, п. 56 Порядку №1487.

Згідно вимог частини першої статті 259 КУпАП, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено, зокрема, в поліцію.

Відповідно до статті 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Згідно зі статтею 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

Ці норми кореспондуються з Порядком оформлення матеріалів про адміністративне затримання визначений главою 3 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 №1376; зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941 (далі – Інструкція №1376), відповідно до пункту 1 якої з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо його складення є обов`язковим, порушника може бути доставлено до органу поліції.

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, установлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів (пункт 3).

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративні правопорушення, визначені пунктом 1 частини другої статті 262 КУпАП, проводиться уповноваженими посадовими особами органів поліції (пункт 4).

Протокол про адміністративне затримання (додаток 5) особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, складається згідно зі статтею 261 КУпАП на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне затримання (додаток 6) (пункт 5).

При складанні протоколу про адміністративне затримання в ньому зазначаються, зокрема:

у графі «час і мотиви затримання: припинення адміністративного правопорушення, складання протоколу про адміністративне правопорушення, для розгляду справи тощо» – припинення адміністративного правопорушення; інші заходи впливу; складання протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов`язковим; забезпечення своєчасного і правомірного розгляду справи (пункт 6).

Під час складання протоколу про адміністративне затримання посадова особа, що його здійснює, роз`яснює особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, її права, передбачені статтями 55565963 Конституції України та статтею 268 КУпАП.

Відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та пунктів 2, 10 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1363, під час складання протоколу про адміністративне затримання особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, роз`яснюється її право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги (пункт 7).

Протокол про адміністративне затримання підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмови затриманого підписати протокол про адміністративне затримання у ньому робиться про це відповідний запис (пункт 8).

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, відеозапису з нагрудної камери поліцейських, що під час складання протоколу про адміністративне затримання ОСОБА_1 зачитані права та обов`язки, передбачені статтями 55565963 Конституції Українистаттею 268 КУпАП, а також про право отримання безоплатної вторинної допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правову допомогу”. Окрім цього, працівником поліції було здійснено дзвінок на гарячу лінію безоплатної правової допомоги та повідомлено про адміністративне затримання позивача, чим захищено його право на правову допомогу адвокатом.

Із оскаржуваного протоколу про адміністративне затримання серії АЗ №157256 від 30.08.2023 вбачається, що його складено за порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, тобто за повторне протягом року вчинення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку також і в частині позову про протиправність дій відповідачів щодо внесення в базу ІТС ІПНП МВС України відомостей про позивача як особи, яка перебуває у розшуку.

Відповідно до статей 25-27 Закону України «Про Національну поліцію», підпунктів 7, 40, 41 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, та з метою забезпечення формування інформаційних ресурсів поліцією під час реєстрації заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події затверджено Інструкцію з формування та ведення інформаційної підсистеми «Єдиний облік» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» від 14.06.2019 № 508.

Відповідно до п. 2 розділу 2 Інструкції підставами для внесення відомостей до ІП «ЄО» є заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення та іншу подію, рапорт поліцейського про самостійно виявлені обставини, що свідчать про кримінальні правопорушення, що надійшли до органу (підрозділу) поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 внесено до бази “ІПНП”БЛОКПОСТ” на підставі звернення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо доставлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення за статтями 210210-1 КУпАП для складання адміністративних протоколів, а тому враховуючи зазначене і наведені вимоги закону відповідач діяв правомірно.

Системний аналіз зазначеного дають підстави колегії суддів дійти висновку, що вищезазначені рішення і дії відповідачів відповідають вимогам закону, доводи апеляційної скарги доводів суду не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду, в цій частині, колегія суддів не вбачає.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Необхідно також врахувати і статтю 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, застосовуючи яку Європейський суд з прав людини зазначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30).

Тим часом, відповідним судом також зазначено, що це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більш того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).

Відповідно до Висновку Консультаційної ради європейських судів №11 (2008) щодо якості судових рішень, судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Хоча судді й мають можливість, а інколи й зобов`язані учиняти деякі дії з власної ініціативи, вони повинні давати відповідь лише на доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Відповідно до пункту 41 вказаного Висновку, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може надавати кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Рішення суду першої інстанції, у наведеній частині, постановлене з дотриманням вищевказаних положень національного процесуального законодавства і норм міжнародного права, в рішенні суду зазначено мотиви в достатньому обсязі і з посиланням на відповідні норми матеріального і процесуального закону.

Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, у наведеній частині – без змін.

Разом з тим, надаючи оцінку законності рішень і дій відповідачів, в частині дотримання процедури адміністративного затримання, зокрема, обов`язку негайного повідомлення родичів про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку не врахував дійсних обставин справи та вимог закону.

Відповідно до статті 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Згідно зі статтею 262 КУпАП адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України.

Ці норми кореспондуються з Порядком оформлення матеріалів про адміністративне затримання визначений главою 3 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 №1376; зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941 (далі – Інструкція №1376), відповідно до пункту 1 якої з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо його складення є обов`язковим, порушника може бути доставлено до органу поліції.

У випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, установлення особи, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускається адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів (пункт 3).

Протокол про адміністративне затримання (додаток 5) особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, складається згідно зі статтею 261 КУпАП на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка протоколу про адміністративне затримання (додаток 6) (пункт 5).

При складанні протоколу про адміністративне затримання в ньому зазначаються, зокрема:

у графі «час і мотиви затримання: припинення адміністративного правопорушення, складання протоколу про адміністративне правопорушення, для розгляду справи тощо» – припинення адміністративного правопорушення; інші заходи впливу; складання протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості складання його на місці вчинення правопорушення, якщо складання протоколу є обов`язковим; забезпечення своєчасного і правомірного розгляду справи (пункт 6).

Відповідно до частини другої статті 261 КУпАП про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляється її родичам, а на її прохання – також власнику відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу.

Про це в протоколі про адміністративне затримання робиться відповідний запис, зазначаються число, місяць, рік та час, кого повідомлено і в який спосіб.

За неможливості поінформувати родичів та в разі відмови затриманої особи надати інформацію для їх повідомлення про це робиться відповідний запис затриманою особою та посадовою особою, яка склала протокол про адміністративне затримання, із зазначенням поважних причин (пункт 9).

Суд першої інстанції не врахував того, що матеріали справи не містять даних про виконання поліцейськими зазначеного обов`язку. Такі обставини знайшли підтвердження і в ході апеляційного розгляду. Посилання представника відповідача і висновки суду першої інстанції про те, що в ході доставлення позивача до відділу поліції йому телефонував син, як обставину виконання наведеної вимоги закону щодо повідомлення родичів про затримання особи є безпідставними. Закон в даному випадку чітко встановлює процедуру затримання особи і покладає обов`язок на працівника поліції щодо дотримання такої. В даному випадку така процедура порушена, а тому рішення суду, в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243250308310315317321322325329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, у частині повідомлення родичів про затримання, скасувати та в цій частині прийняти нову постанову про задоволення позову.

Визнати протиправною бездіяльність поліцейських офіцерів громади сектору превенції Тульчинського районного відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області Василишина Віктора Вікторовича і Томашенка Олега Андрійовича щодо неповідомлення родичів про затримання ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 24 липня 2024 року.

Головуючий   Мойсюк М.І    Судді   Сторчак В. Ю.   Граб Л.С.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.