Сам факт добровільного зайняття громадянином України посади, а не виконання конкретної діяльності є підставою для кваліфікації дій як колабораційної діяльності: ч. 7 ст. 111 1 КК

Обставини справи

громадянин України, який тимчасово не працював, у період із початку серпня до початку вересня 2022 року усвідомлював здійснення рф відкритої агресії у зв’язку з повномасштабним військовим вторгненням на територію України з 24.02.2022, за пропозицією військових рф добровільно зайняв посаду поліцейського патрульно-постової служби в незаконному правоохоронному органі «народна міліція», створеному на тимчасово окупованій території у м. Ізюмі Харківської області, та почав виконувати обов’язки з охорони в нічний час його адміністративної будівлі.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватою та засудив особу за ч. 7 ст. 111 1 КК.

У касаційній скарзі сторона захисту стверджувала, що її підзахисний вчинив закінчений замах на добровільне зайняття посади в правоохоронному органі, оскільки виконував функції лише з охорони будівлі, що не свідчить про реалізацію ним обов’язків, притаманних посаді поліцейського в правоохоронному органі.

Обґрунтування позиції ККС

ККС констатує, що з огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111 1 КК, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.

Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно
розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає
діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

Відповідно до чинного законодавства України, заняття посади державної
служби необхідно розглядати як у контексті проведення підготовчих дій щодо
призначення певної особи на посаду, так і в контексті виникнення такого
юридичного факту, як призначення особи на певну посаду з офіційним
оформленням трудових відносин.

Здійснення громадянином України на тимчасово окупованій території діяльності не в органі влади (на підприємстві, в установі, організації; зайняття індивідуальним підприємництвом тощо) або виконання роботи, що не пов’язана із зайняттям посади (лікар, фармацевт, працівник житлово-комунальної сфери,
пожежник, працівник рятувальної служби чи кладовища, адвокат тощо), не утворює складів кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 5 та 7 ст. 111 1 КК.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції ґрунтовно дослідив обставини зайняття особою посади в незаконному правоохоронному органі на підставі відомостей, що містяться, зокрема, у підписаному обвинуваченим трудовому договорі з управлінням внутрішніх справ тимчасової цивільної адміністрації в Харківській області, яким обумовлено режим роботи, оплату праці тощо; у заяві особи про надання одноразової матеріальної допомоги в розмірі 10 000 рублів за місцем роботи в Ізюмському районному управлінні поліції; у журналі обліку виходу на роботу співробітників Ізюмського відділу поліції, у якому зафіксовано дані про відпрацьований обвинуваченим час; у журналі видачі й повернення посвідчень, де вказано прізвище й міститься підпис особи; у показаннях допитаного свідка щодо обставин, за яких обвинувачений працевлаштувався до «народної міліції» та згідно з установленим графіком здійснював чергування з охорони будівлі. Таким чином засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття ним посади, факт якого доведено як змістом досліджених судом документів, так і тим, що засуджений фактично взявся за виконання трудових обов’язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування, а зміст виконаної ним роботи в цьому конкретному випадку не впливає на кваліфікацію його дій. Відомостей, які б свідчили про те, що ці дії обвинувачений виконав не добровільно, зокрема під психічним чи фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.

Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 20.06.2024 у справі №953/7182/23 (провадження № 51-7232км23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/119961119

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.