Лише у разі встановлення зазначених вище фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення правовідносин, вважається правильно застосованим.
12 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової
палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала про те, що з травня 1996 року вона спільно проживала з ОСОБА_2 як чоловік і жінка однією сім’єю, вони
вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, незважаючи на те, що позивач розірвала шлюб з першим чоловіком лише у березні 1997 року. Сторони з грудня 1999 року почали проживати у недобудованому житловому будинку, у листопаді 2000 року зареєстрували шлюб, у якому народився син. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано у 2013 році. За період їх спільного проживання сторони за спільні кошти та спільною працею здійснили будівництво літньої кухні, яку у подальшому перебудували в будинок А. Крім того, сторони у 2005 році розпочали будівництво іншого житлового будинку В за рахунок коштів, отриманих від продажу земельної ділянки, яка була особистою приватною власністю позивача. Будівництво цього будинку було завершено у грудні 2006 року. Разом з цим спірні будинки здані в експлуатацію у серпні 2012 року, у грудні цього року відповідач отримав свідоцтва про право власності на будинки та здійснив державну реєстрацію права власності на об’єкти нерухомого майна.
Місцевий суд задовольнив позов частково, встановив факт створення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майна, зокрема житлового будинку А, визнав його об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також суд поділив майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, виділивши ОСОБА_1 та визнавши за нею право власності на: 1/2 ідеальні частини житлових будинків А та В, також стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 ідеальної частини будівельних матеріалів, з яких самочинно проведено реконструкцію та прибудову до житлового будинку В.
Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відмовив у позові в цій частині.
Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання об’єктом права спільної сумісної власності
подружжя житлового будинку А та поділ цього майна, стягнення грошової
компенсацію вартості 1/2 ідеальної частини будівельних матеріалів, з яких
самочинно проведено реконструкцію та прибудову до житлового будинку В,
апеляційний суд виходив з того, що до правовідносин, які виникли до 01 січня
2004 року, застосовуються положення КпШС України, який не передбачав
можливості визнання факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю подружжя, тому позовна вимога про встановлення факту проживання позивача з відповідачем однією сім’єю, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету в період з березня 1997 року (з моменту розірвання першого шлюбу позивача) до листопада 2000 року (до моменту укладення шлюбу з відповідачем) є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Верховний Суд наголосив, що, розглядаючи позови, пов’язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного
законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають
у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв’язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, варто встановити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення
ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Лише у разі встановлення зазначених вище фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», чинного на момент виникнення правовідносин, вважається правильно застосованим.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірний будинок А побудований до укладення між сторонами шлюбу, тому відсутня презумпція
спільності майна сторін щодо цього житлового будинку. При цьому на підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину будинку А позивач не надала доказів, з яких можливо б було встановити факт того, що цей будинок був набутий нею та відповідачем внаслідок їх спільної праці як сім’ї, отже, відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на половину вказаного нерухомого майна.
Сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилися, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов’язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості саме по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Разом із цим апеляційний суд, ураховуючи, що житловий будинок В подарований ОСОБА_2 його матір’ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до норми статті 25 КпШС України, статті 57 СК України він є особистою приватною власністю відповідача. Позивач не подала до суду доказів на підтвердження обставин реконструкції спірного будинку за рахунок спільних коштів подружжя, а у висновку судової будівельно-технічної експертизи встановлено лише вартість будівельних матеріалів, використаних для реконструкції будинку з прибудовою.
Таким чином, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини будівельних матеріалів, що використані під час самочинної реконструкції житлового будинку В.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі No 438/1673/13-ц (провадження No 61- 17441св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98971394